СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

Культура Античності

Соціальна боротьба V - IV ст. до н.е. остаточно зруйнувала родовий лад і створила основи для розвитку Риму як демократичного поліса. Але загальні умови в Римі і в Італії вирізнялися тим, що ступінь демократизації, досягнутий римською общиною до початку III ст. до н.е., був відносно невисоким. І навіть у наступні століття, аж до другої половини II ст. до н.е. - епохи Гракхів, Рим менше за все можна було назвати "демократичним полісом". На зміну старій родовій знаті прийшла нова знать (нобілітет), і Римська республіка III ст. до н.е. скоріше була олігархічним, ніж демократичним полісом.

Причина цього явища криється перш за все у характері італійської економіки. Після повалення етруської гегемонії провідну роль у Західному Середземномор'ї стали відігравати греки Південної Італії і Сицилії та фінікійці Карфагена. Торговельні шляхи перемістилися на південь, і Лацій став периферією. Впродовж V ст. до н.е. римська торгівля занепала, і в IV ст. до н.е. Рим перетворився на землеробську державу з переважаючим сільським населенням.

Крім того, у ході станової боротьби відбулося злиття багатої частини плебеїв з верхівкою патриціату. Цей процес особливо інтенсивно проходив із другої половини IV ст. до н.е., з того часу, як плебеї отримали доступ до вищих державних посад. Фактично виборчим правом у Римі у період Ранньої республіки користувалися лише багаті люди. По-перше, магістратури були безоплатними, і вже одне це заважало займати їх людям малозабезпеченим. Яким би скромним не був спосіб життя вищих станів римського суспільства в IV – III ст. до н.е., все-таки від магістрату вимагався відповідний достаток для "представництва". Тим паче, що це поняття було в Римі досить поширеним: посадові особи не лише змушені були жити згідно з їхнім станом, але й багатьом із них (едили, цензори) доводилося вкладати свої особисті заощадження у громадське будівництво, організацію ігор, змагань і видовищ тощо. По-друге, вибори вищих магістратів проходили в

центуріатних коміціях, де, як відзначалося, вершники і перший майновий клас користувалися абсолютною більшістю голосів. Тому вони завжди проводили кандидатів зі свого оточення, тобто багатих людей.

Таким чином, з патриціїв і плебеїв виділялось обмежене коло багатих сімей, яке тримало в своїх руках магістратури, а через них і сенат. Ця замкнута група, яка ревниво оберігала своє привілейоване становище і не пропускала туди "чужинців", була тісно пов'язана родинними стосунками і спадковою правлячою кастою. Її представники називалися нобілями (nobiles - знатні), а вся група - нобілітетом (nobilitas - знать).

Відповідно до аграрного характеру Риму, економічною базою нобілітету було землеробство. Торгівля і грошові операції з кінця III ст. до н.е. потрапляють до рук так званих "вершників". Усі інші складали плебс - вільні селяни, дрібні ремісники і купці.

І, нарешті, процес виникнення держави в Римі визначався внутрішнім розвитком римського суспільства, але ускладнювався і зовнішнім фактором. На початку VI ст. до н.е. етруски захопили владу в Римі, заснували свою династію і створили власний державний апарат, що прискорило процес формування власне римської державності. Була утворена примітивна монархія, яка обмежувалась у своїй компетенції народними зборами, спочатку зібранням по куріях, а пізніше - по центуріях.

Повстання місцевого населення Риму наприкінці VI ст. до н.е. ліквідувало монархію. Було встановлено, що надалі общиною будуть управляти обирані щороку старійшини - магістрати. І в Римі була утверджена республіканська форма правління (V -1 ст. до н.е.). Політична історія V - початку III ст. до н.е. характеризувалася зміцненням республіканського ладу і боротьбою плебеїв за його демократизацію. Але, незважаючи на успіхи плебеїв, римський державний лад у своїй основі продовжував залишатися аристократичним.

Верховним носієм влади був римський народ (populus Romanus) - колектив усіх повноправних громадян, до яких належали ті, в кого батько й матір мали громадянські права. Громадяни Риму могли брати участь у народних зборах (коміціях), бути обраними на державні посади, мати власність, служити в римському війську.

Римська община мала три види коміцій. Найдавніші з них - це збори по куріях (comitia curiata). До реформи Сервія Туллія це була єдина форма зібрань римського народу, тобто патриціїв. З появою центуріатних і трибутних коміцій збори по куріях втрачають своє значення і стають лише пережитком старовини. За ними збереглися вирішення деяких питань сімейного права й усиновлення (adrogatio), затвердження заповітів. їм належало і суто формальне право вручати імперій (imperium - верховна виконавча влада) магістратам, вибраним у центуріатних коміціях. Наскільки формальним був цей акт, показує те, що для нього необов'язковою була присутність членів курій, а достатньо було 30 лікторів (нижчих посадових осіб) і трьох жерців – авгурів.

Центуріатні коміції (comitia centuriata) скликалися вищими магістратами (консулами, диктаторами, преторами) по центуріях від часів реформи Сервія Туллія, коли військова організація збігалася з політичною. Згодом вона зберігалася як пережиток. Збори скликалися за містом на Марсовому полі, на світанку. Спочатку учасники зборів приходили озброєними, а на Капітолії вивішувався червоний прапор, який знімали, якщо Риму загрожувала якась небезпека. Цей звичай виник у той час, коли Риму з усіх боків загрожували сусіди, але зберігся і тоді, коли вся Італія була підкорена і воєнні дії проходили далеко за межами Апеннінського півострова. Голосування відбувалося по центуріях, причому кожна мала лише 1 голос, і припинялося, якщо "за" проголосували 97 центурій з 193. Рішення центуріатних коміцій було законом (lex), який набирав силу тільки після ухвалення його сенатом (auctoritas patrum).

У Римі окремо виділялися великі і малі коміції, між якими існував певний розподіл функцій: на великих коміціях народ вибирав вищих магістратів (консулів, преторів, цензорів) і голосував законопроекти, які вносили консули; на малих - давав владу нижчим і плебейським посадовим особам (квесторам, плебейським едилам, народним трибунам) і голосував пропозиції народних трибунів (рідше - преторів). Питання життя вирішували великі коміції, інші судові справи розглядалися на малих. Але після плебісциту Гортензія законодавча ініціатива поступово переходить до трибутних коміцій.

Правда, і після цього компетенції центуріатних коміцій залишалися досить широкими. Вони оголошували війну і служили останньою інституцією при укладенні миру, вибирали всіх вищих ординарних (консулів, преторів, цензорів) і деяких екстраординарних магістратів (децемвірів, військових трибунів з консульською владою), їм належав суд з усіх кримінальних справ, пов'язаних з позбавленням громадянських прав (caput). Вирішальну роль у центуріатних коміціях продовжували відігравати громадяни, які володіли високим майновим цензом.

Із середини V ст. до н.е. важливого значення набули трибутні коміції (comitia tributa), що найчастіше відбувалися на Форумі (законодавчі), в тій його частині, яка називалася comitium (місце), а іноді - на площі в Капітолії (судові). Спочатку в їхніх засіданнях брали участь лише плебеї по трибах для виборів плебейських магістратів (comitia plebis tributa), а пізніше по трибах збиралися всі громадяни (comitia tributa). Внаслідок ряду законів, останній з яких був проведений Гортензієм у 287 р. до н.е., було встановлено, що рішення плебсу по трибах має силу закону і прирівнюється до постанов центуріатних коміцій. Наприкінці Республіки для виборів магістратів збори стали проводитися на Марсовому полі. На них обиралися квестори, курульні едили, частина військових трибунів (інша призначалася консулами) і різні нижчі магістрати: адміністративні і судові комісії, начальники постачання Рима продовольством, наглядачі за станом доріг тощо. На трибутних зборах лише плебеї обирали плебейських магістратів - народних трибунів і плебейських едилів. Скликали народні збори і головували на них курульні магістрати (консул, диктатор, претор, курульний едил) або плебейські посадові особи (народний трибун, плебейський едил). У першому випадку збори називалися comitia tributa, а в другому - concilia plebis. Голосування відбувалося по трибах, і для прийняття рішення потрібно було 18 голосів, оскільки в Римі нараховувалися 31 сільська і 4 міські триби. Спочатку це рішення називалося plebiscitum, а пізніше - просто lex (закон). У трибутних коміціях розглядалися судові справи, пов'язані з накладанням штрафу.

Про час проведення народних зборів громадян повідомляли за 24 дні (З нундіни) до голосування. На вибори і на коміції з цікавим "порядком денним" прибували паломники з муніципіїв, але багатьох громадян утримували вдома проблеми харчування, житла, дорожних видатків. Тому заможні люди, зацікавлені в результатах голосування, за свій рахунок споряджали в дорогу цілі делегації "свого плебсу". Менше пожадливості, як не дивно, проявляли старі знамениті муніципії, пересичені славою консулів-земляків. Місцева еліта маленьких міст з ентузіазмом вела кампанії навіть на малих коміціях і гордилася кожним завойованим курульним кріслом.

Римський громадянин не брав участі в обговоренні державних справ - у великих і малих коміціях він лише коротко висловлював свою остаточну думку. Проте всенародне обговорення законопроектів і поточних справ усе- таки було, воно відбувалося на сходках - конціях (contiones), що скликалися будь-яким коміціальним магістратом. Без цих бурхливих зборів неможливо уявити політичну картину Риму. На сходках впливові політики громили пропозиції своїх суперників, сперечалися один з одним перед народом, переконували його в користі того чи іншого проекту. У кризові роки народні трибуни викликали на конції консулів і сенаторів - для відповідей і звіту перед плебсом (наприклад, під час хлібного бунту 138 р. до н.е.).

У римських коміціях було багато організаційних моментів, які ослабляли їх політичне значення і випливали із загального недемократичного характеру римської конституції. Тоді як, наприклад, в Афінах еклесія була єдиним органом виявлення народної волі, в Римі таких органів було три, функції яких не були чітко розмежовані, що зменшувало авторитет народних зборів. У цьому ж напрямку діяла і відкрита система голосування в коміціях, яка існувала до середини II ст. до н.е. Кожний голосуючий, який проходив через вузенькі містки, опитувався контролером, що відмічав його голос крапкою на особливій таблиці.

Контролер ставив напроти імені кандидата стільки крапок, скільки було подано за нього голосів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)
  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря