ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

Культура Античності

Найсвященнішим місцем у кожному грецькому домі було вогнище. Воно стояло у головній кімнаті, мегароні, між чотирма стовпами, а дим виходив через отвір у стелі Досить було гостеві доторкнутися до краю вогнища, і з цієї миті він перебував під захистом богів. Тому це вогнище нагадувало священний вівтар. Покровителькою домашнього вогнища була Гестія (найстарша дочка Кроноса і Реї, сестра Зевса і Гери). Вона дала обітницю зберігати дівоцтво і не мала власної родини, хоча сама стояла на сторожі всіх інших родин.

Особливо шанували свою покровительку господині дому. Вони чекали від неї всіляких благ, а вмираючи, віддавали під її опіку своїх сиріт. У всіх молитвах її ім'я згадували на першому місці. Коли хтось виїздив з дому, то просив Гестію допомогти повернутися назад; коли повертався, то вітав її подячною молитвою. На п'ятий день після народження дитину обносили навколо вогнища. Це була церемонія, пов'язана з наданням імені дитині.

Свої священні вогнища мали общини, міста чи країни. Часто це був "вічний вогонь", який підтримували, щоб він не погас. Горів найчастіше в ратуші, а жерцями Гестії були найвищі чиновники. Коли посилали колоністів на нові землі, їм давали трут, запалений від вогнища Гестії в рідному місті. Богиня не вимагала ні храмів, ні жертовників. Її храмом був кожен дім, жертовником - кожне домашнє вогнище. Гестію зображали поважною жінкою, яка сидить у вбранні матрони, з лагідним спокійним поглядом.

Діоніс (Бахус, Вахус)

Син Зевса і дочки царя Кадма Семелли, яка просила верховного бога, щоб він показався їй у всій величі громовержця. Зевс виконав її бажання, але очі смертної жінки не витримали блиску і вигляду володаря вогню, і Семелла згоріла, передчасно народивши Діоніса, якого Зевс віддав на виховання німфам гори Ніси, що стоїть у Щасливій Аравії. Музи навчили його співу і танців, учителем був Силен, товстий дідусь, який їхав на ослі під час процесій Діоніса.

Діоніс перший з богів жив на землі, віддавши їй перевагу перед розкішшю Олімпу.

Він видобув із землі виноградну лозу і навчив людей садити її кущі, обійшовши весь світ. Кажуть, що саме він навчив єгиптян землеробства і бджільництва. У мандрах його супроводжували одягнені у плямисті оленячі шкури вакханка і менади ["божевільні". - В.Б.], які розмахували тирсами [зеленими гілками з шишкою вгорі. - В.Б.] і несамовито співали. Козлоногі сатири і пани, силени з кінськими хвостами і кентаври сунули гамірним натовпом з його ридваном, граючи на бубнах, цимбалах, флейтах і дудках.

Діоніс уособлював не лише добродійного духа вина, але й душі всього живого. Він керує народженням, смертю і воскресінням, виявляється у буйній весняній природі Від нього походять три таємничі діви: Ойно, Спермо, Елаїс, які перетворювали всі речі на вино, зерно і олію. Сам Діоніс із нічого створює мед і молоко, а від удару його посоха зі скель б'є джерело. Стародавні греки вірили, що бог узимку спить, а напровесні прокидається, і святкували його сон і пробудження. Особливо шанували Діоніса у період зимового сонцестояння. Грудневі свя-

Діоніс і Силен. Аттичний кратер V — IV ст. до н.е.

Діоніс і Силен. Аттичний кратер V – IV ст. до н.е.

Силен і менада. Розпис кратера V - IV ст. до н.е.

Силен і менада. Розпис кратера V - IV ст. до н.е.

та відзначали вночі. Жінки із смолоскипами, співаючи, бігали гірськими ущелинами. Ці обряди називалися оргіями (від грецького "орге" - збудження). Танці, дикі вигуки, голосна музика викликали екстаз (релігійну нестямність), яку вважали єднанням з богом. Це почуття відокремлення тіла від душі давало віру у безсмертя душі.

До недавнього часу існувало переконання, що культ Діоніса був у Греції новим явищем і прийшов із Фракії або з Фригії (Мала Азія), але після розшифрування глиняних табличок з мікенської епохи (XV – XIII ст. до н.е.) цей погляд змінився. На них, старших від Гомера на шість століть, серед імен Зевса, Гери, Афіни з'явилося ім'я Діоніса. Хоча, можливо, під чужим впливом давній бог змінив свій характер, бо в мікенську добу він, швидше за все, не був богом виноградників.

Афінський трагік Еврипід прославив Діоніса як бога розкошів. На його честь в Афінах відзначали аж чотири важливих свята: Малі (або сільські) Діонісії восени - свято збирання винограду; Ленеі у січні - свято вичавлювання винограду; Антистерії наприкінці лютого – свято відкриття бочок з молодим вином, яке тоді куштували;

Великі (або міські) Діонісії - наприкінці березня - початку квітня.

На святах співали урочисту пісню (дифірамби), пили вино з келихів і жбанів, виконували веселі і грубуваті пісні, вітали один одного вигуком "Евое!", а з другої половини VI ст. до н.е. відбувалися театральні вистави. Радість була загальна, бо навіть раби у цей день мали повну свободу.

Найдавнішим зображенням Діоніса були прості стовпи, на які одягали бородату маску й одяг. Бородатий Діоніс у довгому вбранні, так званий бассара (звідси Діоніс Бассарей) панує у мистецтві до IV ст. до н.е. Але Пракситель зобразив Діоніса юнаком без бороди і вусів, голого з перекинутою через плече шкурою оленяти. Цей образ став панівним. Крім того, він зображався у вінку з плюща або виноградної лози, з тирсом у руках, з гроном винограду або келихом з двома вушками (кантаром). Його супроводжували пантера, леопард, тигр, лев. А в жертву йому приносили козла або зайця, вино, змішане з водою.

Пан

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ
  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря