Як і в республіканський період, початкове навчання в Римі і провінційних містах Імперії було в руках приватних учителів. Вони набирали групу дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Навчання відбувалося в будинку вчителя, а іноді в портику чи громадському саду. Школа називалася Ludi (початкова, елементарна), а вчитель magistex Ludus. Учні повторювали вголос звуки й слова, які вимовляв учитель, і зазубрювали їх. Пізніше на навощеній дощечці вчитель писав літери й слова, а учні списували їх і запам'ятовували. У початковій школі навчалися з 7 до 12 років.
Наступною ланкою була граматична школа, яку утримували переважно греки. Курс навчання тривав 4 роки. Вчителі-граматисти прикрашали приміщення школи погруддями філософів і письменників. Учні читали й коментували уривки з творів, виконували письмові вправи, причому твори грецької і латинської літератури вивчалися окремо. Учні, які досягли 16 років, переходили до риторської школи.
Канікули в римській школі тривали з середини червня до середини жовтня. Крім того, учні звільнялися від занять у дні релігійних і громадських свят, а також кожного дев'ятого дня - "нундіни" (ринковий день).
Незважаючи на занепад громадського життя, в Римській імперії високо цінувалося мистецтво красномовства. Деякі імператори асигнували великі суми грошей на заснування шкіл латинської і грецької риторики. Поступово кошти для функціонування риторських шкіл починають виділяти муніципії та знатні аристократи, а ритори (вчителі красномовства) стали частими гостями в палацах імператорів і будинках аристократів, їхня робота оплачувалася з державної скарбниці. Ритори прагнули навчити своїх слухачів технічної віртуозності побудови фраз, дотепності, підкресленої вишуканості мови. На практиці слухачі виступали з промовами за наперед визначеними
Урок у школі
темами: "Промова Медеї, яка приносить у жертву своїх дітей", "Зевс, який докоряє Геліосу за те, що він віддав свою колісницю Фаетонові", "Ніоба, яка оплакує своїх дітей" тощо. Між слухачами відбувалися змагання з красномовства, а переможці отримували, починаючи з часів Августа, книги, вартість яких дорівнювала ціні цілих сучасних бібліотек.
Ідеєю про облаштування в Римі публічної бібліотеки місто зобов'язане Цезарю, який доручив реалізацію цього проекту Марку Теренцію Варрону, але смерть диктатора завадила здійснити проект. Його пізніше реалізував Азіній Полліон, який заснував бібліотеку при храмі Свободи на римському Форумі, в резиденції цензорів. Інше книгосховище в 28 р. до н.е. відкрив на Палантині при храмі Аполлона Октавіан Август, доручивши керувати ним другу, поету Овідію Макру. Вона двічі згодом постраждала (при пожежах Рима: в 64 р. і 363 р.). Імператор Тиберій заснував бібліотеку при храмі Божественного Августа, яка теж згоріла 69 чи 70 р. н.е. Відкривали книгосховища й інші імператори. Тому за Константина І Великого в Римі було уже 28 бібліотек.
Центром наукової діяльності Римської імперії І - II ст. залишалися найбільші елліністичні і грецькі міста: Александрія, Пергам, Афіни, Родос. Поряд із ними науково-освітніми центрами стали Рим, Карфаген, Массилія. В Александрії й надалі існували Мусейон і бібліотека, в Афінах - філософські школи, засновані Платоном (Академія) і Аристотелем (Лікей). На Родос приїздило багато знатних римлян завершувати свою освіту. Поблизу Пергама виник важливий науково-медичний центр Асклепіон, який був одночасно місцем вшанування божества Асклепія, школою лікарів, водолікарнею і курортом.
Період Ранньої імперії ознаменувався розвитком науки, коли симптоми початку кризи спостерігалися і в галузі науково-філософської творчості. Кількісно наукові твори зростають, проте наукові методи грубшають, бідніє творча фантазія і зникає оригінальність думки.
Продовжувала розвиватися філософська думка. Антична наука вчила мислити, ясно висловлювати свої думки. Філософи без втоми показували співвітчизникам, якими ті повинні бути, як жити, як удосконалювати своє суспільство.
Так, у творах Сенеки в центрі уваги стояли етичні проблеми: світ, підкорений розумному началу, провидінню, вищому божеству, яке в зображеннях філософа інколи ототожнюється з природою, інколи наділяється рисами люблячого Отця-вседержителя. Закони природи є одночасно і божими законами, згідно з якими треба жити людині, яка повинна тягнутися до знань і в усіх вчинках якої
Давня бібліотека
мають переважати розумні засади. Необхідно відмовитися від суєти метушливого життя, натомість - турбуватися про душевну рівновагу, яка робила б людину байдужою до всіляких зовнішніх потрясінь. Філософія "творить і формує дух, упорядковує життя, управляє діями, вказує, що потрібно, а чого не слід робити; вона сидить за кермом і веде корабель через небезпечні хвилі" [Сенека. Листи до Луцилія, 16, 3]. Завдання філософії - звільнити людський дух від порочного тіла, навчити його діяти згідно із законами природи.
Сенека - видатний представник філософії стоїцизму, викладеної в 124 відкритих листах до Луцилія та сатиричній поемі на смерть імператора Клавдія. Філософ проповідує рівність усіх людей за природою. Характерні з цього приводу його висловлювання про рабів: "Вони раби. Але вони люди. Вони раби. Але вони сусіди по дому. Вони раби. Ні, вони товариші по рабству, якщо ти тільки подумаєш про те, що долі дозволено однаково багато проти вас обох" [Листи до Луцилія, 47, 1].
Проте особисте життя Сенеки в багатьох випадках суперечило його вченню. Наприклад, він віддавав гроші в кредит під високі відсотки і був одним із найбагатших людей свого часу (володів майже 300 млн сестерціїв). Однак філософські погляди Сенеки справили значний вплив на сучасників, на наступні покоління і, без сумніву, на християнську етику.
Серед стоїків значною популярністю користувався Епіктет (близько 50-120 pp.), родом із Фригії, раб одного з вільновідпущеників Нерона. Після звільнення він викладав філософію в Римі, звідки був вигнаний і опинився в Епірі. В центрі уваги Епіктета етична проблема: людина повинна намагатися виховувати свободу духу.
Його філософія проникнута космополітизмом. Епіктет проголошував рівність усіх людей; свобода для нього - людська якість, доступна кожній людині незалежно від соціального становища. Вона може втратити все: майно, честь, сім'ю, але ніхто не може ні відібрати, ні пригнобити людської волі. Приклад Епіктета показав, що до вчення стоїків якоюсь мірою були причетні й пригноблені верстви. Проте це вчення закликало не до боротьби, а до примирення; воно виховувало в людях усвідомлення того, що існуючі соціальні порядки - неминуча необхідність.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСВІТА І НАУКА“ на сторінці 1. Приємного читання.
