РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

Культура Античності

Із завершенням гомерівського періоду закінчилася й епоха героїв. Тепер особистість намагалася знайти своє місце у світі, що виявилося у формі лірики. Хоча творили у формі епіки й епігони (нащадки) Гомера. Сюжети давніх міфів викликали до життя значну кількість епічних сказань, що утворювали цілі поетичні цикли, названі "кіклічними поемами". Із них збереглися "Кіпріі" Стасина з Кіпру, "Ефіопіда" Арктина Мілетського, "Зруйнування Іліона" його ж, "Мала Іліада" Лесхе- са із Пірра, поеми "Повернення" і "Телегонія", що розвивали сюжетні лінії "Одіссеї", "Взяття Ехалгг" Креофіла із Самоса або Аристея з Проконнеса тощо. Правда, у майбутньому назва "кіклічний поет" стала синонімом поганого, бездарного поета.

Новий стиль епічної поезії започаткував Гесіод (кін. VIII - поч. VII ст. до н.е.), збіднілий беотійський землероб, який створив три епічні жанри: космогонічний (поема "Теогонія" - про походження світу, богів і людей), генеалогічний ("Каталог жінок" - про героїнь давніх міфів) і дидактичний або повчальний (поема "Труди і дні" - поради і настанови землеробу). Саме в останньому творі відтворено нове життя, вперше чути голос грецького села. У поемі висловлена вікова селянська мудрість, наводяться поради, що повинні допомогти землеробу вижити і прогодуватися з крихітного наділу, підвищити продуктивність сільської праці:

...Праця людині стада здобуває і всілякий достаток.

...Немає жодного сорому в роботі - ганебно неробство.

Із ліричних жанрів тісно була пов'язана з епікою військова елегія. Але в ній відчувався заклик до дії, пристрасний голос, звернений до співгромадян. Такими були елегії Калліна з Ефеса, який закликав земляків до війни з

Архілох

кімерійцями; Солона, який надихав афінян на боротьбу за о. Саламін; Тиртея, який піднімав спартанців на оволодіння Мессенією.

Віяння нових часів відчувалося у творах Архілоха з о. Парос (сер. VII ст. до н.е.), шукача пригод, який сам пережив війну, мінливості долі і на основі життєвого досвіду сам для себе вибудував світ своїх цінностей, що вирізнявся новими ідеалами, поняттями про мораль і суспільну організацію. Так, для гомерівського героя з його уявленнями про обов'язок і честь кинути щит у бою значило накликати на себе нечуваний сором. А сам Архілох неодноразово спостерігав, як воїни рятували життя, кидаючи щит і втікаючи з поля бою. Так чинить і герой його поеми:

Сам я загибелі зате оминув. І хай пропадає

Мій щит. Нічим не гірший можу новий я здобути.

Ще більш визнана посмертна слава, до якої прагнули гомерівські герої. Тепер ніхто не згадував добром загиблих героїв. У полум'ї воєн, у водовороті людської волі народжувався новий, відмінний від традиційного, більш реалістичний погляд на світ. Особливо популярним твором Архілоха був гімн, який прославляв Геракла, характерний приспівом: "Тенелла, слався, переможець". Очевидно, слово "тенелла" (подібна нашому тра- ля-ля) передбачало досить довгий розспів і багаторазове повторення. Не виключено, що Архілох "підслухав" цей приспів у фольклорі, оскільки подібні приспіви характерні у співочому репертуарі кожного народу.

Архілох уперше у своїх віршах передав потяг незадоволеної пристрасті, напади образливого самолюбства і дошкульної помсти, готовність стійко переносити мінливість фортуни. Старі віршовані розміри - гекзаметр, елегійний дистих – здавалися йому непридатними для цілей ліричної сповіді, і він звернувся до форм народної поезії, вводячи у літературу нові розміри - ямб і хорей. Рекомендації Архілоха були враховані його сучасниками: Симонідом Аморгським – автором знаменитої сатири на жіночі характери, Гіппонактом з Ефеса, який утвердив у поезії холіямб (кульгавий ямб) і ввів у грецьку літературу плебейські мотиви.

Симонід

Символом пробудження індивідуальності став поет Мімнерм із Колофона, який віддав перевагу жанру любовної елегії, оспівуючи свою кохану Нанно. "Що є життя, що є радість без утіх золотої Афродіти?" - запитує поет, стверджуючи тему гедонізму, прагнення до насолод. Життя коротке, але, за Мімнермом, не потрібно шукати посмертної слави, а спішити використовувати життя у своє задоволення.

Іонієць Анакреонт з о. Теос залишився у пам'яті людства як співець дружніх бенкетів і кохання, який мав багато послідовників. Саме римська поезія, наслідуючи іонійського лірика, створила відомий всім образ веселих, радісно і безтурботно бенкетуючих греків. Проте кращих своїх представників індивідуальна лірика отримала на о. Лесбос (рубіж VII - VI ст. до н.е.). Так, у творах Алкея відображені внутрішні війни, що проходили в Мітилені. Його головними темами були не лише вино і кохання, але й політика: спільно з Піттаком боровся проти мітиленських тиранів, а згодом, коли Піттак захопив владу, поїхав на вигнання і протидіяв новому узурпатору. Поет бурхливо радіє смерті тирана Мірсила, а забуття від тривог дає лише вино. Поет, який кубок за кубком п'є на бенкеті в оточенні друзів, що поділяють з ним свої радості і тривоги, - прикмета нових часів, часів розпаду родових зв'язків, виділення яскравих індивідуальностей, формування нових спільностей з єдиними особистими інтересами, спільними застіллями і бесідами.

Поетеса Сапфо (нар. бл. 650/630 pp. до н.е. на о. Лесбос) використовувала у своїй творчості скарби народної поезії, фольклору. Вона оспівує в гімні про Афродіту безсмертну богиню, володарку сердець, яка сидить на троні і посилає людям муки кохання: "Знову терзає мене розслабляюче члени кохання, солодко-гірке чудовисько, від якого немає захисту". Епітети у віршах Сапфо почерпнуті з народної поезії, а фольклорні мотиви звучать в її весільних піснях - епіталаміях, де наречену порівнюють з яблуком, що росте на верхівці дерева.

Епітети, що супроводжували її творчість після смерті, були дуже захоплюючі: "Десята муза", "Смертна муза", "Жіночий Гомер" тощо. Вона писала також гімни на честь богів, створила відому школу дівчат. Учениці і педагоги- жінки жили разом, що створювало умови для поширення одностатевої любові.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ
  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря