Із завершенням гомерівського періоду закінчилася й епоха героїв. Тепер особистість намагалася знайти своє місце у світі, що виявилося у формі лірики. Хоча творили у формі епіки й епігони (нащадки) Гомера. Сюжети давніх міфів викликали до життя значну кількість епічних сказань, що утворювали цілі поетичні цикли, названі "кіклічними поемами". Із них збереглися "Кіпріі" Стасина з Кіпру, "Ефіопіда" Арктина Мілетського, "Зруйнування Іліона" його ж, "Мала Іліада" Лесхе- са із Пірра, поеми "Повернення" і "Телегонія", що розвивали сюжетні лінії "Одіссеї", "Взяття Ехалгг" Креофіла із Самоса або Аристея з Проконнеса тощо. Правда, у майбутньому назва "кіклічний поет" стала синонімом поганого, бездарного поета.
Новий стиль епічної поезії започаткував Гесіод (кін. VIII - поч. VII ст. до н.е.), збіднілий беотійський землероб, який створив три епічні жанри: космогонічний (поема "Теогонія" - про походження світу, богів і людей), генеалогічний ("Каталог жінок" - про героїнь давніх міфів) і дидактичний або повчальний (поема "Труди і дні" - поради і настанови землеробу). Саме в останньому творі відтворено нове життя, вперше чути голос грецького села. У поемі висловлена вікова селянська мудрість, наводяться поради, що повинні допомогти землеробу вижити і прогодуватися з крихітного наділу, підвищити продуктивність сільської праці:
...Праця людині стада здобуває і всілякий достаток.
...Немає жодного сорому в роботі - ганебно неробство.
Із ліричних жанрів тісно була пов'язана з епікою військова елегія. Але в ній відчувався заклик до дії, пристрасний голос, звернений до співгромадян. Такими були елегії Калліна з Ефеса, який закликав земляків до війни з
Архілох
кімерійцями; Солона, який надихав афінян на боротьбу за о. Саламін; Тиртея, який піднімав спартанців на оволодіння Мессенією.
Віяння нових часів відчувалося у творах Архілоха з о. Парос (сер. VII ст. до н.е.), шукача пригод, який сам пережив війну, мінливості долі і на основі життєвого досвіду сам для себе вибудував світ своїх цінностей, що вирізнявся новими ідеалами, поняттями про мораль і суспільну організацію. Так, для гомерівського героя з його уявленнями про обов'язок і честь кинути щит у бою значило накликати на себе нечуваний сором. А сам Архілох неодноразово спостерігав, як воїни рятували життя, кидаючи щит і втікаючи з поля бою. Так чинить і герой його поеми:
Сам я загибелі зате оминув. І хай пропадає
Мій щит. Нічим не гірший можу новий я здобути.
Ще більш визнана посмертна слава, до якої прагнули гомерівські герої. Тепер ніхто не згадував добром загиблих героїв. У полум'ї воєн, у водовороті людської волі народжувався новий, відмінний від традиційного, більш реалістичний погляд на світ. Особливо популярним твором Архілоха був гімн, який прославляв Геракла, характерний приспівом: "Тенелла, слався, переможець". Очевидно, слово "тенелла" (подібна нашому тра- ля-ля) передбачало досить довгий розспів і багаторазове повторення. Не виключено, що Архілох "підслухав" цей приспів у фольклорі, оскільки подібні приспіви характерні у співочому репертуарі кожного народу.
Архілох уперше у своїх віршах передав потяг незадоволеної пристрасті, напади образливого самолюбства і дошкульної помсти, готовність стійко переносити мінливість фортуни. Старі віршовані розміри - гекзаметр, елегійний дистих – здавалися йому непридатними для цілей ліричної сповіді, і він звернувся до форм народної поезії, вводячи у літературу нові розміри - ямб і хорей. Рекомендації Архілоха були враховані його сучасниками: Симонідом Аморгським – автором знаменитої сатири на жіночі характери, Гіппонактом з Ефеса, який утвердив у поезії холіямб (кульгавий ямб) і ввів у грецьку літературу плебейські мотиви.
Симонід
Символом пробудження індивідуальності став поет Мімнерм із Колофона, який віддав перевагу жанру любовної елегії, оспівуючи свою кохану Нанно. "Що є життя, що є радість без утіх золотої Афродіти?" - запитує поет, стверджуючи тему гедонізму, прагнення до насолод. Життя коротке, але, за Мімнермом, не потрібно шукати посмертної слави, а спішити використовувати життя у своє задоволення.
Іонієць Анакреонт з о. Теос залишився у пам'яті людства як співець дружніх бенкетів і кохання, який мав багато послідовників. Саме римська поезія, наслідуючи іонійського лірика, створила відомий всім образ веселих, радісно і безтурботно бенкетуючих греків. Проте кращих своїх представників індивідуальна лірика отримала на о. Лесбос (рубіж VII - VI ст. до н.е.). Так, у творах Алкея відображені внутрішні війни, що проходили в Мітилені. Його головними темами були не лише вино і кохання, але й політика: спільно з Піттаком боровся проти мітиленських тиранів, а згодом, коли Піттак захопив владу, поїхав на вигнання і протидіяв новому узурпатору. Поет бурхливо радіє смерті тирана Мірсила, а забуття від тривог дає лише вино. Поет, який кубок за кубком п'є на бенкеті в оточенні друзів, що поділяють з ним свої радості і тривоги, - прикмета нових часів, часів розпаду родових зв'язків, виділення яскравих індивідуальностей, формування нових спільностей з єдиними особистими інтересами, спільними застіллями і бесідами.
Поетеса Сапфо (нар. бл. 650/630 pp. до н.е. на о. Лесбос) використовувала у своїй творчості скарби народної поезії, фольклору. Вона оспівує в гімні про Афродіту безсмертну богиню, володарку сердець, яка сидить на троні і посилає людям муки кохання: "Знову терзає мене розслабляюче члени кохання, солодко-гірке чудовисько, від якого немає захисту". Епітети у віршах Сапфо почерпнуті з народної поезії, а фольклорні мотиви звучать в її весільних піснях - епіталаміях, де наречену порівнюють з яблуком, що росте на верхівці дерева.
Епітети, що супроводжували її творчість після смерті, були дуже захоплюючі: "Десята муза", "Смертна муза", "Жіночий Гомер" тощо. Вона писала також гімни на честь богів, створила відому школу дівчат. Учениці і педагоги- жінки жили разом, що створювало умови для поширення одностатевої любові.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
