Одним із найвідоміших явищ давньогрецької культури є театр (спочатку місця для глядачів називалися театрон, від грецького слова теаомай - дивлюся). Він виник на основі народних пісень і танців під час свята бога Діоніса - покровителя сільського господарства і селян, життєдайних сил природи. В його культі відбилися труднощі й радощі ведення сільського господарства, в якому через природні умови Стародавньої Греції переважало виноградарство. Навесні, коли розвивалася виноградна лоза, відзначалося свято весняних Діонісій, а восени під час збирання винограду святкувалися осінні Діонісії. Це свято було особливо веселим: пили молоде вино, хороводили, співали й танцювали. Оскільки виконавці обрядових пісень на честь Діонісія - дифірамбів (етимологія слова до сих
Процесія на честь Діоніса
пір не зовсім зрозуміла, але більшість перекладають його як "двічі народжений". Його винахідником вважається поет VII – VI ст. до н.е. Аргон, який упорядковував його) були вбрані в козлячі шкури, то слово "трагедія" і походить від грецьких "трагос" - цап і "оде" – пісня, тобто "пісня цапів".
Культ Діоніса поширюється у багатьох грецьких полісах з VII ст. до н.е. В Афінах за Пісистрата він став державним, і влаштування малих (сільських) і великих (міських) Діонісій взяла на себе держава. Початково дифірамби на честь Діоніса, які співали хором, не відрізнялися ні складністю, ні музичною різновидністю, ні художністю. Хор у трагедіях складався з 12 чи 15 чоловік, а в комедіях з 24. Тому великим кроком уперед було введення в хор дійової особи, яка називалася корифеєм або актором, і декламувала міф про Діоніса та подавала репліки хору. Між актором і хором зав'язувався діалог. Слухачі розміщувалися навколо пагорба, а щоб їм краще було видно, артист стояв на підвищенні - спеціальній дерев'яній підставці. Так виникли театральні вистави. Перші трагедії були створені в Афінах ще в VI ст. до н.е., але істинним творцем грецької трагедії вважають Есхіла (525 - 456 pp. до н.е.), який уведенням другого артиста зробив драму динамічнішою, а також удосконалив сценічний апарат - придумав декорації, маски, літальні, громоносні та інші машини. Спочатку театр був дерев'яний. Місце, де грали актори, називалося сценою - від слова "скена", тобто намет. Спершу це справді був намет, в якому перевдягалися актори. Всі присутні розміщувалися у вигляді амфітеатру. Приміщення були відкритого типу, досить значних розмірів - від 20 до 100 тисяч глядачів, складалися з:
• 1 - койлоне - приміщення для глядачів;
• 2 - орхестри - місця для хору, а спочатку і для акторів;
• 3 - сцени - місця для декорацій, а потім і для акторів.
З'явилися і параскенгі (поряд зі сценою) - бокові прибудови до сцени, що стали складом для декорацій. І, нарешті, пароди (проходи, входи), які розташовувались між сценою і рядами глядачів. По них глядачі йшли до своїх місць, а інколи на них з'являлися актори і хор.
Як створювалися вистави? Усе розпочиналося з п'єси драматурга, який просив у архонта хор. Архонт
Театральні сидіння
вивчав п'єсу і вирішував, чи давати хор. З цього часу постановка п'єси практично повністю оплачувалася державою, а автор отримував високий гонорар, незалежно від оцінки глядачем.
Драматург повинен був підготувати хор, а затрати брали на себе багаті афінські громадяни - хореги. Спочатку хор навчав сам драматург, а згодом з'явилися хородидаскали - спеціально підготовлені вчителі хору. А хоревти (учасники хору) на період репетиції звільнялися від служби в армії.
Драматург Феспіс, який народився в Аттиці близько 580 р. до н.е. (усі його п'єси втрачені), був єдиним актором у своїх спектаклях. Есхіл ввів другого актора, а Софокл - третього. Головного актора - протагоніста - призначав архонт, а інших акторів обирав сам протагоніст. Інколи доводилося вводити четвертого актора, чому противився хорег, бо саме з його гаманця йшли кошти на парахорегма (досл. - понад видатки).
Акторами були лише чоловіки. Тому артистові потрібні були жіночність і м'якість рухів поряд із силою чи виправкою. Крім декламації, актори вміли і танцювати. Пісенні епізоди зустрічалися постійно: сольні партії - монодії (досл. - співати одному), фрагменти "каталоге" і "паракаталоге". Актор звільнявся від служби в армії і у воєнний, і в мирний час, його не можна було ув'язнити за борги, "іногородні" артисти отримували права громадянства.
Всі актори надягали маски, причому для кожної ролі - особливі маски. З рота маски стримів рупор, який підсилював голос. Маски зображували людей найрізноманітнішого типу, віку, суспільного становища, навіть передавали душевний стан і моральні якості. Змінюючи маску, один актор міг по ходу дії грати декілька різних ролей, правда, маски позбавляли можливості бачити міміку актора, але ця обставина компенсувалася його виразними рухами тіла.
Маски виготовлялися з дерева і полотна. Полотняні маски накладалися на гіпсовий каркас, а потім розфарбовувалися. Кольори були яскравими і добре вирізнялися навіть з останніх рядів. Біла маска означала, що перед глядачами жінка, а темна - чоловік. Психологічний стан і риси характеру персонажів теж визначалися за кольором масок: багровий - злість і дратівливість, рудий - хитрість; жовтий - хвороба.
Пластика масок, звичайно, була умовною. Але уже на початку IV ст. до н.е. "бутафори" (виробники масок) намагаються зобразити почуття персонажа: горизонтальні зморшки на чолі, борозни на обличчі тощо. Це допомагало розрізнити горе від радості. Міфологічні боги зображувалися значно
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ“ на сторінці 1. Приємного читання.
