Вихідним пунктом римської літературної творчості служила греко-елліністична література. Спочатку це була перекладна і компілятивна література, а вже пізніше з'явилася самобутня римська. Особливої майстерності римляни досягли у політичних памфлетах, промовах та історії.
Політичний момент найповніше відображений у промовах та історичних працях. Фрагменти промов та історичних творів в "Origines" Катона - свідчення розвитку соціально-політичного життя в Римі. За свою тривалу політичну кар'єру він виголосив численну кількість промов. Найважливіші з них наприкінці життя Катон літературно опрацював і видав. Таких було не менше 150, а збереглося лише 80 уривків. Ці промови дають можливість скласти уявлення про Катона як письменника і оратора. Попри деяку архаїчність мови, в них уже наявний елемент художності. Його промовам властиві виразність, дотепність, винахідливість, влучні порівняння, приказки і прислів'я.
Катон був зразковим сім'янином і сам займався освітою свого сина Марка, написавши з цією метою так звану енциклопедію знань, необхідних для молодого римлянина (твори з медицини, красномовства, юриспруденції, військової справи). Окрім навчальних посібників, Катон написав історичний трактат "Походження" - перший нарис історії Рима та Італії, написаний латинською мовою. А трактат "Яро сільське господарство" змальовує образ сільського господаря, бережливого до скупості. Його принцип: що дорожче 1 аса - надмірне. З ідеєю максимальної економії грошей і припасів пов'язана також ідея максимальної експлуатації рабської праці. До рабів Катон безпощадний: нехай їдять менше, а працюють якомога більше. Безлад, розбещеність моралі, падіння дисципліни він бачив повсюдно, в тому числі в сучасній йому римській армії. Про це він прямо пише в трактаті "Про військову справу", який читав ще імператор Адріан на початку П ст. н.е., але який до нас не дійшов.
Іронія долі полягала в тому, що старанний гонитель всього грецького, Катон сам не уникнув впливу грецької культури. Наприкінці життя навіть вивчив грецьку мову, в трактаті "Походження", слідом за грецькими авторами, він пов'язує історію Італії з історією греків: латинь - діалект грецької, а сабіняни ведуть своє походження від спартанців і цим пояснюється суворість їхніх звичаїв. У праці "Про сільське господарство" він часто використовував грецькі джерела, рекомендуючи викладені в них практичні способи ведення господарства.
Бурхливий період громадянських війн проявився в розквіті політичної публіцистики. Політичні діячі, які брали активну участь у суспільному житті, все частіше бралися за перо, щоб захистити власні погляди чи виправдати свої дії. Наприклад, Гай Гракх у творі "До Марка Помпонія" не лише розказує про своє життя, але й обґрунтовує мотиви своєї реформаторської діяльності.
Настала черга й автобіографій римських нобілів. Так, консул 101 р. до н.е. Квінт Лутацій Катулл написав працю "Про моє консульство і діяння", де заперечує громадську думку, яка приписувала честь перемоги під Верцеллами виключно Марію, і нагадує про власні заслуги.
Читач
Римський письменник
Приблизно в той самий час написав свою біографію Марте Емілій Скавр, один із видатних лідерів оптиматського угруповання. Такою ж апологетичною тенденцією пронизана й автобіографія Публія Рутилія Руфа, який грецькою мовою написав також історію Риму та його часу. Залишив мемуари і Сулла: в них змальовував себе обранцем долі, "щасливчиком", якого супроводжувала удача, тощо.
Рим епохи громадянських війн наводнили памфлети, які, на жаль, нині повністю втрачені. Найбільше за усіх про памфлети і панегірики дбав Помпей: з його подачі писали антицезаріанські брошури вільновідпущеник Луцій Вальтацилій Питомій, Цецина; похвальбу Помпею виносив його особистий історіограф Феофан з Мітилени. Із сатирою проти тріумвірів виступив Марк Теренцій Варрон ("Триголове чудовисько"). Були свої захисники і в Цезаря в особі його офіцерів Авла Гірція, Корнелія Бальби і Гоя Оппія, які писали панегірики диктатору.
У республіканський період з'являється і римська історіографія. Так, Публій Семпроній Аселліон описав у "Книзі діянь" історію свого часу, взявши за зразок "Історію" Полібія: це прагматична розповідь із поясненням внутрішнього зв'язку подій.
Істориком іншого типу був Луцій Целій Антипатр, учитель риторики і знавець права, автор монографії про Другу Пунічну війну. Він узяв за основу не працю Полібія, хоча добре її знав, а твори елліністичних істориків з їхньою патетикою, любов'ю до сенсації, до надзвичайного, щоб вразити слухача і читача. Зміст монографії згруповано навколо двох дійових осіб - Ганнібала і Сципіона. Розповідь насичена пророчими снами, незвичайними знаменнями, довгими урочистими промовами героїв тощо. І хоча Цицерон не підтримував стилю викладу Антипатра, однак цінував його письменницький талант.
В епоху Сулли "молодші анналісти" взялися заповнювати прогалини в історичних матеріалах власними вигадками, намагаючись зробити розповідь захоплюючою. Так, Квінт Валерій Анціат наводить настільки перебільшені дані про втрати суперників римлян у війнах, що вже Тит Лівій відмовляється йому вірити.
Але жанр анналів вироджувався, і створюються "Історії". Так, Луцій Корнелій Сизонна, на відміну від анналістів, не дає огляду подій із легендарних часів історії держави, а розповідає лише про епоху, в якій живе.
Дальше загострення політичної боротьби привело до того, що за перо беруться головні учасники подій: Гай Юлій Цезар, Гай Саллюстій Крисп та ін. Для першого літературна діяльність була другорядною, підпорядкованою його військовій і політичній кар'єрі. Але його праця "Записки" - самостійний твір значної літературної цінності. Хоча майбутній диктатор справді писав легко і швидко, він мав достатньо часу, щоб зважити кожне слово, турбуючись і про зміст, і про форму своїх творів. Розказуючи про себе в третій особі, тоном навмисно безпристрасним, він явно намагався створити враження повної об'єктивності розповіді. Але для сучасних дослідників тенденційність його мемуарів очевидна. Повсюди автор намагався підкреслити своє миролюбство, допускав чимало неточностей при описі подій, які було б неправильно пояснювати лише помилками пам'яті (наприклад, збільшення кількості загиблих у битві з Помпеєм у Фессалії з 6 до 15 тисяч, замовчування спалення Александрійської бібліотеки при підпалі ворожого флоту в місті тощо).
Письменником іншого типу був народний трибун Саллюстій, який став істориком лише після вбивства Цезаря. Темами своїх досліджень він обрав змову Катиліни та історію війни Риму з нумідійським царем Югуртою.
Не всі історики того часу так заглибилися в політичну боротьбу, як Цезар і Саллюстій. Корнелій Непот був скоріше письменником, ніж політиком. Він створив цикл життєписів "Про славних мужів", з яких до нас дійшли лише деякі біографії. Саме в його творах греки і римляни розглядалися як рівноправні носії провідної культурної, духовної ролі в тодішньому світі. У простій хронологічній послідовності факти викладаються і в "Хроніці" Непота - короткому компендіумі історичних подій, що нагадував хронологічний довідник із фактів політичної, військової та культурної історії. Ще коротший компендіум "Щорічна книга" написаний Титлом Помпонієм Аттиком, відомим римським банкіром і письменником-дилетантом, кращим другом Цицерона.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА“ на сторінці 1. Приємного читання.
