ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

Культура Античності

Зі всіх видів літературної спадщини пізнього Риму особливе місце займають "Кодекси імператорів" (Codices) – юридичні збірники, які містили правові норми та інструкції імператорів західної і східної частин Імперії. Першим за часом кодексом вважається Грегоріанський кодекс кінця II ст., поділений на книги {libri), а книги на титули {tituli). При Феодосії II

Юстиніан I

Юстиніан I

(438 р.) з'явився новий Феодосіїв кодекс, що складався з 16-ти книг, і нарешті, в VI ст. (529 р.) з'явився Кодекс Юстиніана, який ліг в основу європейського права.

Для практичного використання і юридичних довідок призначалися Дигести або Пандекти (Digestae vel Pandectae), що містили коментарі і висловлювання з різних питань юристів класичної епохи. До складу Дигест увійшли твори Муція Сцеволи, Лабеона, Прокула, Нерація, Гая, Папиніана, Ульпіана та інших відомих римських юристів і знавців права. Дигести поділялися на 50 книг, книги – на титули, а останні – на окремі уривки чи фрагменти, що містили ім'я автора, з якого вони запозичені. Одночасно з Дигестами написаний підручник з права – "Інституції" ("Institutiones"), опублікований у 533 р. В його основу покладено головним чином твори Гая та Ульпіана.

Завершенням роботи юридичних комісій став названий вище Кодекс Юстиніана, що містив близько 5000 конституцій, від Андріана до Юстиніана. Кодекс поділений на 12 книг, а всі доповнення та зміни, внесені в нього після видання, називалися новелами. Кодекси являють собою переважно компілятивну працю, складену на основі багатого матеріалу юридичних збірників і актів, призвичаєних до умов Пізньої імперії. У вступі до Кодексу Юстиніана висловлений погляд римських працівників і політиків на значення для держави законів і на суть права. "Вищий захист держави спирається на дві речі – зброю і закони. Озброєна сила Риму знаходила свою міцність у законах подібно до того, як самі закони охоронялися з допомогою зброї. Велич Римської імперії повинна бути прикрашена не лише зброєю, але й озброєна законами, щоб римський народ міг справедливо управляти як на війні, так і в час миру" [Звід римського цивільного права, 7].

Право визначається римськими юристами в абстрактних поняттях природного права, яке базується на справедливості (iustitia). Принципами права вважалися: чесно жити самому (honeste vivere), не ображати іншого і кожному віддавати належне. Проте в умовах реального життя норми природного права зберігали свою силу лише щодо вільних, на рабів правові норми не поширювалися. Таке протиріччя юристи намагалися виправдати посиланням на норми міжнародного права (ius gentium), що узаконювали рабство як соціально неминучий інститут. Як відомо, говорив Ульпіан, з точки зору права народів, люди поділялися на три категорії; 1) вільно народжені; 2) їхня протилежність – раби і 3) вільновідпущеники [Інституції, 1,1]. В умовах рабовласницького ладу римське право, попри всю його формальну досконалість, не могло розв'язати основного протиріччя цього ладу – між рабами і рабовласниками. Реальна дійсність пізньоімператорського Риму, як уже сказано, перебувала в гострих протиріччях з нормами природного права, як це видно, наприклад, із статті кодексу "Про виправлення рабів". Рабовласники застосовували щодо рабів найжорстокіші заходи: били їх дрючками, камінням, наносили смертельні рани гострою зброєю, скидали в провалля, віддавали на поталу звірам, – словом, допускали "звірства, властиві лютим варварам" [Кодекс Юстиніана, IX, 14, 1].

Кодифікація Юстиніана завершувала розвиток римського права. "Corpus iuris civilis" став результатом багатосотлітньої праці юристів, він вивчався і коментувався як у Середні віки, так і в Новий час. Правда, кодекс не вносив у римське право нічого принципово нового; однак із нього усувалися такі моменти, які можна вважати анахронізмом, або ж, навпаки, було узаконене те, що ввійшло у практику. Так, наприклад, зникли манципація і iure cession як способи набуття речей, і у зв'язку з цим у кодексі немає поділу речей на res mancipi та res пес mancipi; стимуляція визнавалася лише письмова; значною мірою пом'якшувалася батьківська влада, заборонявся продаж дітей, а за вбивство сина батькові загрожувало суворе покарання. Навмисне вбивство раба розглядалося як злочин, винний підлягав покаранню; але ненавмисне вбивство, до якого відносилася також смерть під час побоїв, не каралося. У спадковому праві скасовувався пов'язаний із зайвими формальностями манципаційний заповіт і вироблялися нові офіційні форми: заповіт, занесення в судовий протокол чи поданий імператору. Остаточно усувалася різниця між агнатами і когнатами в допускові до заповіту, не мало значення також і те, чи перебував спадкоємець під владою заповідача, чи був вільним від нього; брався до уваги лише ступінь спорідненості.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО
  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря