СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ІДЕОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОХОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА
Християнство і понині залишається найпоширенішою релігією світу. На початку XX ст. її прихильниками були більше 2 млрд жителів планети, що склало майже третину всього населення Землі. Проте походження християнства і нині становить предмет наукових суперечок, хоча з історії початкового християнства ми знаємо чимало. Християнство виникло на початку нашої ери, коли після розгрому соціальних рухів II - І ст. до н.е. нижчі верстви римського суспільства були охоплені глибоким відчаєм і апатією. Основною і важливою умовою походження християнства стало утворення Римської імперії.
На відміну від усіх релігій стародавнього світу, його виникнення і поширення мало вибухоподібний характер, супроводжувалося активною релігійно-ідеологічною і політичною боротьбою. Стан депресії, занепаду, безнадійності в І ст. н.е. вельми сприяв розвиткові релігійних настроїв, які охопили в першу чергу суспільні низи. Християнство і виникло спочатку як своєрідний рух мас, які намагалися знайти порятунок від навколишньої дійсності. Постає питання, коли і саме в якому місці грандіозної Імперії виникло християнство?
Християнська традиція точно вказує дату: 28 - 33 pp. н.е., роки активної проповідницької діяльності Ісуса Христа. З цим можна погодитися, якщо мати на увазі основу християнського віровчення, але запис віровчення відбувся після страти Ісуса Христа. Причому із канонічно визнаних авторів Нового Заповіту лише два (Марко і Лука) були безпосередніми учнями Ісуса Христа, бачили і чули його, тобто контактували з безпосереднім джерелом вчення. Більшість істориків вважає, що написання Нового Заповіту тривало принаймні до середини II ст., але християнська традиція обмежує час появи новозаповітних творів періодом у два - три десятиріччя по смерті Ісуса.
Щодо конкретного місця в Римській імперії, де воно було започатковане, існують різні погляди.
Частина дослідників вважає, що християнство виникло в діаспорі, в Александрії й Малій Азії, а не в Палестині. Звідси в них і цілковите заперечення історичності Ісуса Христа. Інші ж доводять палестинське походження християнства. Саме цей погляд лежить в основі і традиційного розуміння власної історії самим християнством.
Щодо історичної періодизації процесу виникнення християнства, то він теж має свої етапи розвитку, як і будь-який історичний процес. Причому виділяють періоди "іудейського християнства" (коли воно було в межах іудейства), "допауліанського" та "пауліанського" християнства. А український дослідник П. З. Козик вирізняє в процесі формування цієї релігії етапи: початковий, первісний (друга половина І ст. н.е.); раннє християнство (з кінця І до початку IV ст.) та церковне, нікео-цареградське, Вселенське християнство (IV - VII ст.) [Раннє християнство: вимисли та дійсність, с. 3-4]. Проте переважна більшість дослідників розглядає виникнення християнства в Римській імперії як двостадійний процес: виникнення як релігійної течії в Палестині та поширення в Римі і в усій Імперії як нової релігії.
Встановлення в Римі Імперії докорінно змінило хід розвитку. Прискореними темпами розвивається рабовласницька економіка Риму, змінюється державна влада, зростає територія Імперії. До неї входять Північна Африка, Єгипет, Іспанія, Галлія, Далмація, Епір, Фракія, Дакія, малоазійські держави, країни Східного Середземномор'я. Залежними від неї були землі Парфянського царства, Великої Вірменії, Північного Причорномор'я.
У політичному житті Риму йшла боротьба за імператорську владу, вплив на неї, за високі урядові посади, владу в провінціях. Вищі верстви суспільства (сенатори, вершники, декуріони) протистояли плебсу і великій кількості рабів, які постійно повставали. Значними були повстання 61 р. в Британії, 68 р. в Галлії, 66 - 73 pp. - в Іудеї. Проте всі вони завершилися безрезультатно. Поразки вели до поширення ідей безвиході, безперспективності. Стали масовими песимістичні настрої, містицизм. К. Каутський так охарактеризував римське суспільство часів виникнення християнства: розгубленість, легковірність, брехливість, гуманність, інтернаціоналізм, релігійність, монотеїзм [Античний світ, іудейство і християнство, с. 112-171]. Поступово у пригноблених складалось уявлення, ніби в усіх їхніх бідуваннях винні вони самі, що причина тяжкого життя - власна "гріховність", за яку вони відбувають покарання в земному житті. Пошуки виходу із ситуації переносяться з реальної дійсності в ідеологічну сферу. І тут постає запитання: чому не можна було знайти розраду в старих релігіях, чому потрібна була нова релігія? Відповідь на питання підводить до ідеологічних коренів християнства.
Старі релігії були племінними і національними (етнічними) релігіями, які визрівали з суспільно-політичних умов кожного народу і зросталися з ним. Самі по собі вони не могли вийти за національні межі Стара римська релігія виникла тоді, коли Рим був невеликим містом-державою з сільськогосподарським населенням. Релігійні потреби цього народу задовольнялися
Петро і Павло
поклонінням родовим і сімейним богам, дрібним божествам природи тощо. Пізніше римська релігія потрапила під грецький вплив. Місцеві божества Юпітер, Юнона, Мінерва, Діана, Марс зіставлялися з грецькими. Проте це все-таки був наївний політеїзм, що відповідав примітивним суспільним відносинам Ранньої республіки. Коли влада Риму поширилася на все Середземномор'я, змінилися господарські та соціально-культурні умови, стара римська релігія не могла задовольнити зростаючі релігійні потреби.
Народним масам були незрозумілі філософсько-етичні вчення, які поширювалися в Римі. Зі всіх філософських систем найпоширенішою серед широких верств римського суспільства була філософія циніків. їхні проповіді знаходили співчуття серед рабів, вільновідпущеників і нижчих верств вільного населення через сміливу критику існуючого ладу, заперечення багатства і знатності, значну частину релігійності. Релігія в імператорському Римі стала єдиною формою, яка давала вихід почуттям невдоволення існуючим ладом. Матеріальні нестатки, безправ'я приводили до втрати людьми віри у власні сили, до заперечення самого сенсу життя, змушували віддавати перевагу світу ідей і фантазій. Повсюдно поширювалися віра в чудеса, пророцтва, ворожіння, астрологія, передбачення майбутнього за небесними світилами; з'явилися "одержимі святим духом" проповідники і пророки тощо.
Ці забобони серйозно турбували державну владу. Август, який намагався відродити стару римську релігію, видав спеціальний указ, що приписував спалити пророчі книги, за винятком вибраних уривків Сивілиних книг, освячених старовиною, що не містили нічого недозволеного, на думку влади. Август та його спадкоємці намагалися воскресити давно забуті культи і релігійні братства (sodalicia), поряд з якими встановлюються нові, пов'язані із вшануванням генія імператора.
Обожненого після смерті Августа (divus Augustus), його божественного батька
Сім'я Августа при принесенні жертви. Барельєф із Вівтаря Миру
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА“ на сторінці 1. Приємного читання.
