Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

Культура Античності


ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ


Підпорядкувавши Апеннінський півострів, Рим почав здійснювати свої експансіоністські плани стосовно територій Західного, а потім і Східного Середземномор'я. Це не могло не викликати спротив інших держав, у першу чергу Карфагену. Конфлікт між цими країнами привів до трьох Пунічних війн, найнебезпечнішою з яких була Друга Пунічна війна, де вирішувалася доля Риму під час вторгнення Ганнгбала. Своєю перемогою над Карфагеном Рим був зобов'язаний величезним людським ресурсам і патріотизму вільних громадян.

Забезпечивши свої позиції у західній частині Середземномор'я, римляни кинули свій погляд на схід, де панували Македонія і царство Селевкідів. У результаті півстолітньої боротьби були розбиті війська Філіппа V, Персея і Антіоха III, а території Сирійського царства і Македонії приєднані до Риму. А в 146 р. до н.е. було остаточно зруйновано Карфаген і завойована Греція, на території якої створено провінцію Ахайя. У 133 р. до н.е. цар Аттал III подарував Риму Пергамське царство, що утворило ще одну провінцію - Азію.

Усі ці війни римлян носили загарбницький характер і привели до створення на окупованих територіях римських провінцій на чолі з римськими намісниками: Сицилії, Сардинії, Ближньої і Дальньої Іспанії, Македонії, Ахайї, Африки й Азії. Вони

Філіпп V

Філіпп V

Антіох III

Антіох III

Ганнібал

стали вважатися "власністю римського народу", змушені були не лише надавати Риму допоміжні військові контингенти, а й сплачувати натуральні або грошові податки, збір яких віддавався на відкуп римським приватним особам - "публіканам" (з вершників), що призводило до свавілля і насильства.

Величезні контрибуції, прибутки від продажу полонених рабів, данини з переможених, військова здобич зробили Рим могутньою фінансовою вершиною античного світу. Головною метою військових походів стало пограбування підкорених земель із захопленням здобичі і рабів. У рабство продавали десятки тисяч чоловік, а здобичі було стільки, що римські воїни з нею не в стані були здійснювати переходи більші, ніж 5 км у день.

Особливо збагатився нобілітет, основою багатств якого стало велике землеволодіння. Вершники ж зосередили у своїх руках фінанси і торгівлю. Особливий закон Клавдія 218 р. до н.е. забороняв сенаторам займатися морською торгівлею і фінансовими операціями, тому вони скуповували земельні ділянки, організовуючи великі господарства (латифундії), що базувалися на рабській праці і приносили величезні прибутки. Побачивши вперше сенаторів у Римі, історик Полібій був вражений їхньою величчю і порівнював їх з царями.

Нобілітет намагався не допускати "нових людей" до магістратур у державі. Закон 180 р. до н.е. дозволяв починати кар'єру лише у 28 років, після 10-річної військової служби; спочатку потрібно було стати квестором, згодом курульним едилом, потім претором (не молодше 40 років) і лише у 43 роки римлянин міг претендувати на посаду консула.

Із виникненням великих помість римської знаті - латифундій, заснованих на рабській праці, рабовласницька система стала набувати класичних форм. Масове використання дешевої робочої сили, приплив дешевого хліба з провінцій, неконкурентоспроможність дрібного селянського господарства в Італії і постійна участь вільного землероба у військових походах підірвали основи життя простих італійських селян. Розореному селянину залишалося стати бродячим найманцем, сезонним збирачем урожаю або ж утікати у Рим чи провінції, поповнюючи ряди міської бідноти, яка жила за рахунок держави або подачок багатої знаті. Із цього середовища, розбещеного роздачами дешевого або дармового хліба і безплатними видовищами, римська аристократія набирала собі армію клієнтів, готових усіма силами підтримувати політичні позиції тієї чи іншої сім'ї, що контролювала суспільне життя Риму. "Не дивно, – саркастично відзначав Катон, - що народ не слухає добрих порад, бо у живота немає вух". Лише офіційних свят, що супроводжувалися видовищами, було 92 дні на рік. До цього добавлялися тріумфи або пишні поховання видатних діячів, коли влаштовувалися гладіаторські бої.

Названі зміни у римському суспільстві привели у другій половині II ст. до н.е. до надзвичайного загострення соціальних конфліктів як між вільними рабами, так і серед вільного населення. Для Риму розпочався період громадянських війн, що завершився падінням Республіки. Першим сигналом стало повстання сицилійських рабів 137- 132 pp. до н.е. на чолі з сирійцем Евном проти землевласників. Згодом спалахнуло друге повстання сицилійських рабів (104 – 101 pp. до н.е.).

Розпочалися гострі конфлікти і в римському громадянському суспільстві. Уже знаменитий Сципіон Африканський Молодший (переможець Карфагену) розумів необхідність аграрної реформи, спрямованої на відродження селянства. Ініціаторами її виступили брати Тиберій і Гай Семпронгі Гракхи. У 133 р. до н.е. народний трибун Тиберій Гракх добився прийняття закону про обмеження землеволодіння однієї сім'ї (500 юге- рів + по 250 на двох старших синів). Із залишків, що поверталися державі, виділялися ділянки (по 30 югерів) збіднілим громадянам, які можна було передавати у спадок, але заборонялося продавати. Але Тиберій і його прихильники були вбиті аристократами. А оскільки реформа стосувалася лише ager publicus, а не приватних володінь, то нобілітет хотів відібрати в аграрної комісії (з 3-х чол.) право визначати, яка земля общини, а яка приватна. Коли це право передали цензорам і консулам, діяльність комісії з переділу землі фактично припинилася.

Ще рішучішим був Гай Гракх, намагаючись демократизувати римське суспільство. Він провів закон про продаж хліба з державних сховищ за зниженими цінами (в інтересах плебсу), відновив аграрний закон брата; передав судочинство від сенаторів до вершників тощо. Проте закон його про надання громадянських прав італікам не був підтриманий суспільством, і в 121 р. до н.е. реформатор теж загинув. Результатом реформ Гракхів стало збільшення числа дрібних селянських наділів в Італії і посилення позицій вершників в управлінні країною. Стан нобілів розділився на дві політичні групи: оптиматів (захисників інтересів земельної аристократії і всевладдя сенату) і популярів (прихильників народних зборів, захисників інтересів міського і сільського плебсу).

Новим політичним фактором у житті суспільства стала армія. Військово-політична реформа Гая Марія відкрила доступ у військо найбіднішим верствам (пролетаріям) і перетворила армію з полісного ополчення у професіональне військо. Це підняло авторитет і роль вождя-командира. Наступала нова епоха у політичному житті Риму - період військових

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ
  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря