ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

Культура Античності

Першим автором, який розкрив міфологічні погляди і генеалогічні передання, був Гекатей з Мілета. Він намагався дати раціональне тлумачення переданням про походження легендарних грецьких героїв. Намагаючись точно датувати час, коли боги породили героїв або коли Геракл здійснював свої подвиги, Гекатей не міг закласти основи справжньої історичної критики. Він лише піддав сумніву деякі міфи: доводив, що Геракл не спускався у підземне царство Аїда, щоб привести звідти пса Цербера, а переміг жорсткого змія на ім'я Цербер; неправдоподібним вважав міф про викрадення Гераклом волів Геріона з Єрифейї в Іспанії, а вважав, що герой пригнав волів з Епіру, з околиць Амбракії.

Займався Гекатей і географією: склав карту світу, докладно описав береги Середземного моря, висунув ряд гіпотез (Ніл і Фасіс зв'язані з Океаном; на півночі живе легендарне плем'я гіпербореїв тощо).

Архаїчна епоха заклала основи і грецького мистецтва. На зміну палацам і фортецям прийшли численні сакральні споруди, присвячені олімпійським богам, хоча будівельний матеріал залишився таким же: дерево і глина.

Дорійський храм (у розрізі)

Дорійський храм (у розрізі)

Дорійська капітель

Дорійська капітель

Світські будови прямокутної форми були неміцними і нагадували мазанки з очерету та глини. У VIII ст. до н.е. виявилися два художні напрями в архітектурі: дорійський та іонійський. Дорійський відзначався прагненням до монументальності, серйозності, досконалості пропорцій. В іонійському напрямку, навпаки, цінувалися легкість, витонченість, вибагливість ліній. Хоча варто відзначити, що поняття напрямів не повністю збігалися з географічними областями поширення обох стилів.

Характерна для грецького храму колона, безсумнівно, веде своє походження від мікенського дерев'яного стовпа. Змінюється лише форма опори, коли дерево поступово витісняється каменем. Мікенський стовп звужувався до низу, дорійська колона - до верху. До того ж мікенська колона позбулася всіх декоративних елементів, перетворилась у струнку і строгу колону дорійського ордера. Дорійська колона мала конструктивні, тектонічні, а не прикрашальні функції. План сакральної споруди включав у себе головну частину, поділену на нефи рядами колон, і передній зал. На відміну від незмінних грецьких храмів, ранні не мали колонади, що йшла по всьому периметру будівлі і була дерев'яною. Пізніше дерев'яні колони почали замінювати кам'яними. Правда, ще у П ст. н.е. у храмі Гери в Олімпії Павсаній бачив дерев'яну колону.

Давні дорійські перистилі - споруди, обнесені з усіх боків колонадою, - відрізнялися значним перевищенням довжини над шириною, тобто витягнутістю в довжину. Так, храм Аполлона у Сиракузах має по 17 колон при бокових стінах і лише 6 із фасаду. Інша особливість цього стилю - великі розміри діаметра колон, що стояли близько одна до одної, створюючи враження важкої монументальності і серйозності усьому вигляду споруди. Подальший розвиток дорійського стилю призвів до зміни пропорцій, у першу чергу співвідношення діаметра колони та її висоти. У храмі Коринфа (540 р. до н.е.) співвідношення діаметра і висоти складало 1:4,06, в афінських Пропілеях (V ст. до н.е.) - 1:5,6, а в святилищі у Немеї (330 р. до н.е.) - уже 1:6,5. Колони ставали тоншими і стрункішими; змінювалися і співвідношення довжини та ширини перестилю. Тип архаїчного храму, де кількість колон біля фасаду і бокової стіни співвідносилися між собою як 6:17 (Сиракузи) і 6:15 (Коринф), у класичній грецькій архітектурі уже не зустрічається. Утверджується правило, за яким бокова стіна повинна мати подвійне число колон порівняно з фасадом плюс ще одну (наприклад, афінський Парфенон - 8:17).

Дорійський ордер

Дорійський ордер

Іонійська капітель

Іонійська капітель

Змінювався й іонійський стиль, під впливом Сходу прагнучи до більшої декоративності і пишності. Тут колона виступає не як опора, а як елемент декоративний. Прикладом є храм Дідімайон у Мілеті. Передній зал іде набагато далі, в глиб святилища, ніж у дорійському стилі, і поділений на нефи трьома рядами колон, що створювали справжній "ліс колон". Геометрично правильній дорійській капітелі відповідає тут капітель іонійська, із завитками - волютами, кам'яним орнаментом у вигляді листків пальми або лотоса, валиками, що слугували опорою архітраву - широкому нижньому брусові, що лежав безпосередньо на капітелі колони. Помітні відмінності і у формі самих колон. Дорійська виростає ніби дерево із землі, прямо із стилобати - площадки, на якій вона стоїть. Іонійська колона має складний цоколь. Заглиблення на іонійській колоні тонкіше і багатше, ніж на дорійській.

Багато іонійських храмів епохи архаїки було знищено. Так, святилище Артеміди в Бфесі, побудоване критянином Херсіфроном і його сином Метагеном, було спалено у 356 р. до н.е. Геростратом. Перси зруйнували храм Гери на Самосі, побудований Ройком і Феодором за наказом тирана Полікрата. Ці та інші будови були покриті розписами, відрізнялися і багатою поліхромією та різнокольоровим мармуром.

Давніми пам'ятками грецької скульптури були фігурки із бронзи, теракоти і слонової кістки, з яких видно прагнення якомога точніше передати анатомічну будову людського тіла. У скульптурі теж виділялися два напрями, як і в архітектурі.

Наприкінці VII ст. до н.е. виникає монументальна пластика. У дорійських областях славилися скульптурні школи в Аргосі і Коринфі, на іонійських теренах - школи на Наксосі і Паросі та мілетська у Малій Азії. Згодом сформувалася й аттична школа.

У монументальних мармурових статуях проглядаються риси умовності у зображенні під впливом давньоєгипетського мистецтва. Такі статуї Клебіса і Бітона, виготовлені Полімедом з Аргоса (поч. VI ст. до н.е.) для святилища Аполлона у Дельфах. Це і так звані "куроси" ("юнаки"), яких називали також архаїчними Аполлонами (наприклад, "Аполлон із Тенеї"). На вустах юнака виграє усмішка, очі

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО
  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря