ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

Культура Античності

Усі ці події значною мірою визначили і рівень культури. Політичному й економічному розквіту грецького суспільства у класичний період відповідало і небувале культурне піднесення. У першу чергу, продовжили розвивати традиції іонійських натурфілософів грецькі вчені. Так, у визначенні синтезуючих функцій розуму з філософом Гераклітом солідаризувався Анаксагор (500 - 428 pp. до н.е.) з м. Клазомен у Малій Азії, сучасник, вчитель і друг Перикла. Син багатого клазоменського громадянина, він знехтував багатством і шаною в рідному місті й повністю віддався науці. Досягнувши великої слави і поваги при Периклі, наприкінці життя Анаксагор, звинувачений в есебейі (безбожжі), вимушений був покинути Афіни і помер у вигнанні в м. Лампсаці. Деякі його твердження, наприклад, що сонце не бог, а розпечений камінь, що відірвався від землі і став зіркою, не лише шокували, але й розсердили благочестивих консервативних афінян. "У цій могилі, - сповіщав напис на пам'ятнику, - лежить великий Анаксагор, дух якого піднімався до найвищих істин".

Узагальнюючи вчення своїх попередників, Анаксагор учив, що всі тіла побудовані з найдрібніших повітряних частинок, дерево – з найдрібніших дерев'яних, метал - з відповідних металевих, м'ясо - з найдрібніших м'ясних частинок тощо. Частинки ці він назвав "спермата", тобто "насіння". Рух їх обумовлений зовнішньою силою – "нусом" або світовим розумом, який самий матеріальний. Однак, пояснюючи будову матерії з матеріалістичних позицій, він вважав причиною її виникнення "світовий розум".

Займаючись астрологією і математикою, Анаксагор висловив погляд, що зірки являють собою розпечені маси, Місяць отримує світло від Сонця і населений такими ж живими істотами, як і Земля.

У Стародавній Греції наука і філософія складали єдине ціле. Серед математиків V ст. до н.е. великим авторитетом користувалися уродженець Хіоса Енопід і афінянин Метон. Перший визначив тривалість сонячного року в 365 днів 8 годин і 57 хвилин. Метон ще більше уточнив цю цифру і склав сонячний календар.

Серед медичних шкіл найавторитетнішою в Греції була Коська школа, представником якої був Гіппократ (середина V ст. до н.е.), засновник наукової медицини. Основний принцип його лікування - наслідувати природу (обмежений принцип) і лише у випадку, коли природа не дає зцілення, застосовувати рішучіші методи впливу на організм - хірургію. Гіппократ написав ряд творів з патології, хірургії, філософії. В трактаті "Яро клімат і про відношення води та суші" Гіппократ пояснює всі зміни в природі, людському організмі і соціально-політичній сфері впливом клімату, співвідношенням води і суші.

Гіппократ увійшов також в історію виголошеною лікарською клятвою, яка й отримала його назву.

Першими картографами вважалися Анаксимандр (VI ст. до н.е.) і Гекатей Мілетський (V ст. до н.е.), які дали опис землі. Населена частина (ойкумена) уявлялася круглим островом, з усіх сторін оточеним океаном. Середземне море розділяло ойкумену на дві частини: північну і південну, яка, в свою чергу, поділялася Нілом і Аравійською затокою на чотири частини.

Засновником біології вважається Емпедокл (490 - 430 pp. до н.е.), який намагався пояснити історію виникнення й еволюції організмів. У ланцюгу органічного життя раніше за все з'явилися рослини, потім тварини і під кінець люди. У процесі ж еволюційного розвитку виживали лише види, найпристосованіші

Анаксагор

Гіппократ

до даних умов. Однак Емпедокл, визнаючи еволюцію органічного світу, вводив в органічний процес душу, притаманну як рослинам і тваринам, так і людям.

Вершиною давньогрецької матеріалістичної філософії було вчення Демокріта з Абдерри (460 - 370 pp. до н.е.), який теж деякий час проживав в Афінах, про те, що весь Всесвіт, в т.ч. й наша Земля, всі предмети, тварини і люди складаються з найдрібніших частинок – атомів, однакових речовин, але різних за своєю формою і величиною. За Демокрітом, атом (за старогрец. - неподільний) – найменша частина вічної і незмінної матерії, яка далі не може поділятися. У Всесвіті існують лише атоми у вічному русі і порожнеча. Зіштовхуючись під час свого руху, атоми утворюють найрізноманітніші сполучення, які складають найрізноманітніші речі. На думку Демокріта, ці предмети існують доти, доки не розпадуться сполучення атомів, з яких вони складаються. Філософ уперше виразно сформулював положення про те, що рух являє собою одвічну властивість матерії.

Сполучною ланкою у Демокріта є розум (логос), який перебуває не поза природою, а з нею тісно пов'язаний і нею обумовлений. Не бог, а природа лежала в основі розвитку Всесвіту.

За своїми політичними поглядами Демокріт був прихильником демократії. Він говорив: "Убогість в демократії настільки ж краща від так званого благополуччя (громадян) при царях, наскільки свобода краща від рабства" [Фрагменти, 67, 625]. На долю багатого і різноманітного спадку Демокріта негативно вплинуло те, що ідеаліст Платон потратив багато зусиль, щоб замовчати його вчення і навіть знищити його книги. А між іншим, Демокріт був чи не найбільш універсальним грецьким мислителем Античності. За обізнаністю з ним міг сперечатися хіба що Аристотель. Демокріт пробув в Афінах недовго і не намагався, щоб його впізнавали, бо зневажав славу.

Анаксагором і Демокрітом закінчується перший період розвитку грецької філософії. Філософи архаїчного і першої половини класичного періодів головну увагу приділяли пізнанню і вивченню природи, всесвіту з матеріалістичного чи ідеалістичного поглядів. Та з нагромадженням знань і ускладненням суспільних відносин перед філософами виникли нові проблеми. Вони викликали до життя в другій половині V ст. до н.е. новий тип філософа і цілий ряд нових напрямків у філософії, представників яких почали називати софістами, тобто мудрецями, які здійснили справжню інтелектуальну революцію.

Суспільно-політичні умови в Греції V ст. до н.е., особливо в демократичних полісах, висунули потребу в опануванні красномовства - мистецтва переконувати слухачів і співрозмовників. Це завдання виконували за плату мандрівні вчителі мудрості - софісти. Вони не лише виступали на загально

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ
  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря