Усна римська поезія виникла у віддалену епоху і пов'язувалася, безсумнівно, з культом. Так виник релігійний гімн, священна пісня (carmen), зразком якої стала пісня Саліїв, складена сатурнінським віршем. У патриціанських родах складалися пісні та оповіді, які прославляли предків. Одним із видів творчості були елегії - вірші на честь померлих представників знатних фамілій. Найраннішим прикладом елегії може служити епітафія, присвячена Луцію Корнелію Сципіону Бородатому. З інших видів римської усної творчості можна назвати поховальні пісні, які виконувалися особливими плакальниками, всілякі замовляння і заклинання.
Зародки римської народної драми варто шукати в різних сільських святах, але її розвиток пов'язаний із впливом сусідніх народів. Основним видом драматичних уявлень були ателани. Вони з'явилися в Етрурії і пов'язувалися з культовими діями; але розвинута ця форма була осками, а сама назва "ателан" походить від кампанського міста Ателли. Ателани являли собою веселі п'єси, зміст яких брався із сільського життя і життя маленьких міст. У них у головних ролях виступали одні й ті ж типи в образі характерних масок (ненажера, хвалькуватий роззява, дурнуватий старець, горбатий хитрун тощо). Спочатку ателани були експромтами, а з І ст. до н.е. ця імпровізована форма використовувалася римськими драматургами як особливий комедійний жанр.
Але під впливом елліністичної культури відбувається швидке розмежування літературних жанрів. Першим римським поетом вважають Лівія Андроніка (близько 284 - 204 pp. до н.е.), грека з Тарента, який потрапив у полон до римлян і став рабом. Його господар Марк Лівій відпустив його на волю, давши родове ім'я Лівіїв. Андронік навчав дітей Лівія та інших знатних римлян, був актором і поетом. На той час у Римі не було підручників, за якими можна було б викладати латинську мову, крім застарілого тексту Законів ХП таблиць. Це змусило Андроніка перекласти "Одіссею". Переклад зроблений незграбним сатурнінським віршем і не має літературної цінності Але все ж переклад "Одіссеї" навіть в епоху Августа залишався основним шкільним посібником.
Характерно, що в поемі ми знаходимо грецькі імена богів у римській формі: Муза - Камена, Зевс - Юпітер, Гермес - Меркурій, Кронос - Сатурн тощо. Це свідчило, що італійські божества в III ст. до н.е. вже повністю пристосовані до грецьких міфологічних уявлень.
240 р. до н.е. в Римі сталася важлива подія: на римських іграх едили вирішили поставити справжню сценічну виставу. Андроніку доручили пристосувати для цього грецьку трагедію і
Лівій Андронік
комедію. Так на римському ґрунті виник грецький театр. Правда, незважаючи на популярність театральних вистав, у Римі тривалий час не було постійних театральних споруд. Тимчасові театри будувалися на площі. Спочатку споруджувалися лише сцена і підмостки, а публіка дивилася спектакль стоячи. Сенатори та знатні особи сиділи в кріслах, принесених із дому їхніми рабами. Із середини II ст. до н.е. почали зводити лавки для глядачів. Саме приміщення театру було дерев'яним. І лише 55 р. до н.е. Гней Помпей побудував постійну кам'яну споруду театру. На відміну від грецького театру, римський не мав орхестри, вона була відведена під крісла сенаторів (пізніший партер), сцена була нижчою, але ширшою від грецької і з'єднувалася боковими проходами з орхестрою. Місця для глядачів піднімалися над орхестрою напівколом-амфітеатром. Крім того, римський театр облаштовувався різними механічними пристроями і механізмами для підняття вантажів чи зміни декорацій.
Внутрішнє облаштування театру відрізнялося невиданою у греків розкішшю: живопис, рельєфи, скульптура. Критий верх надійно захищав публіку від прямих променів сонця і від дощів. Хор, танцюристи, музиканти виступали разом з акторами на загальних підмостках - т. зв. пульпіті. Новинкою римського театру була і завіса, що не розсувався, як сьогодні, а опускався, ховаючись у спеціальній ніші. Коли вистава закінчувалася, а був антракт, завіса піднімалася. Прикметою римського театру вважався фонтан, який навіював прохолоду на глядачів; вода надходила каналом між сценою і глядацьким залом, паралельно пульпіту.
Римські актори набиралися з інших соціальних верств, ніж у грецьких полісах. Вільнонароджений римський громадянин не міг стати професійним актором, виступати на сцені за плату, оскільки всіляка наймана праця розглядалася римлянами як принизлива для себе. Виняток становили виконавці ролей в ателанах: це були молоді римляни, яким не забороняли підніматися на сцену, але вони зобов'язані були приховувати своє обличчя під масками.
Проте з часом ставлення до акторів змінилося. Вони отримували великі гонорари і були в стані добитися сво-
Тсатр у Помпеях
Актор
боди. Так, видатний актор І ст. до н.е. Квінт Росцій Галл, колишній раб, став другом і підзахисним Цицерона.
В Римі, як і в Греції, існували трупи професійних акторів на чолі з керівником, якого Плавт жартома називав "імператором гістріонів". У його розпорядження надходили прибутки від видовищ, а згодом і від скарбниці. Він збирав артистів, видавав їм платню, призначав покарання (рабів били різками), готував артистів.
У Римі завжди було немало музикантів, композиторів, учителів музики і співу, але майже всі вони походили з Греції, або з грецьких міст на півдні Італії, або з Єгипту. Професійні танцюристи, які виступали публічно, приїжджали у Вічне місто із Сирії й Іспанії. Зате музикантами, які супроводжували своєю грою чисто римські обряди, військовими музикантами і тими, хто акомпонував акторам на сцені, були переважно люди римського або ж італійського походження. Більшість римлян ставилася до іноземних співаків і музикантів досить прихильно, за винятком приїжджих музикантів, яких римляни засуджували за пихатість і зарозумілість, бо музиканти, незалежно від походження, користувалися в Римі привілеями. До них належали військові музиканти, симфоніаки - музиканти, які брали участь у релігійних церемоніях; ті, хто грав на духових інструментах. Скабілярії, які на сцені задавали такт хору і танцюристам, користувалися у публіки такими ж симпатіями, як і видатні артисти.
Запозичували римляни у інших народів і музичні інструменти. З ударних вони знали кімвал. Широко розповсюджені були струнні: ліра, кіфара і невелика арфа трикутної форми - самбука. Серед духових інструментів важливе місце займали різні види грецької флейти, яку римляни називали "тібія". Флейтисти виступали на народних зборах. Користувалися різними дудками, сопілками. На спортивних змаганнях звучали труби: ними заспокоювали глядачів, закликаючи їх зберігати спокій при оголошенні переможців. Різновидом крученої труби, що служила для подачі сигналів у війську, була буцина; там же застосовували і сигнальний ріг. У кінноті сигнали подавали загнутим доверху ріжком або горном. Грали також і на волинці
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА“ на сторінці 1. Приємного читання.
