ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

Культура Античності

На ранньому ступені розвитку при переході від первіснообщинного ладу до державного устрою виняткову роль у приватному і суспільному житті римлян відігравала релігія. Під релігією (religio від дієслова religare - прив'язувати, зав'язувати) римляни розуміли зовнішню і внутрішню силу (numina), яка діє на людину і зв'язує її волю. Така сила притаманна явищам природи, деяким місцям "religiosa loca", порам року, дням (religiosi dies), людям тощо.

Погляд римлян на богів був іншим, ніж у греків. Еллін втілював богів у людські образи, у нього боги билися, мирились і жили серед смертних. Міфологія грека була живою, строкатою низкою розповідей, від яких віє молодістю і свіжістю. Римські божества були абстрактними і далекими від реальності. Римський міф обмежувався тим, що у простої смертної жінки з допомогою бога народжувався хлопчик, який здійснював дивовижні подвиги і закінчував життя таким же дивним чином, як і народився. Тоді його почали боготворити, вважаючи, що почестями можна принести спокій душі великої людини.

Першим приписом релігії була заборона (табу) щодо здійснення деяких дій і вчинків, які можуть викликати невдоволення природних сил. Звідси й вислови: підкорятися релігії (religioni parere), додержуватися релігійних приписів (religioni parendum), бути пов'язаним релігією (religioni vinciri, teneri, obligari), ототожнення religio з nefas, тобто беззаконням, забороною тощо. Так було покладено початок релігійного культу чи ритуалу як сукупності сакральних приписів і норм, які вимагає релігія для умилостивлення божества: "Релігійні обряди та благочестя (religiones et castus), - зауважив Цицерон, - вихоплюють нас з небезпеки (ех periculo eripiunt nostro)".

Римська релігія ніколи не мала завершеної системи. Залишки давніх вірувань уживалися в ній з релігійними уявленнями, запозиченими у народів, які стояли на вищій стадії культурного розвитку.

У римській релігії збереглися залишки тотемізму. Про це свідчать легенди про вовчицю, яка вигодувала засновників Рима. З вовком (lupus) були пов'язані свята Луперкалій і особливе святилище Луперкал, присвячене Фавну, жрецька колегія луперків тощо. Інші божества так само мали присвячених їм тварин. Дятел, вовк і бик присвячувалися Марсу, гуси - Юноні тощо.

Важливість і роль сім'ї вплинули й на релігійні уявлення. Кожна сім'я мала свої святині, своїх богів-покровителів, свій культ. Зосередженням цього культу було вогнище, перед яким глава сімейства здійснював усі обряди, які супроводжували кожну важливу справу. Наприклад, перед вогнищем батько оголошував новонародженого своєю дитиною. Охоронцями житла були пенати, які турбувалися про благополуччя і добробут сім'ї. Ці добрі духи жили у приміщеннях.

За традиційними уявленнями давніх жителів Італії, важливу роль у догляді за новонародженими відігравали місцеві італійські божества. Кожне з них надавало

Капітолійська вовчиця

Капітолійська вовчиця

Реконструкція римського будинку

Реконструкція римського будинку

допомогу матері або няньці у певних ситуаціях: Левана (від "levo" - піднімаю) стежила за тим, щоби батько, піднявши з ліжка немовля, визнав його членом сім'ї; Кубіна (від "cubo" - лежу) опікувалася дитиною в її колисці; Статиліна (від "sto" - стою) вчила її робити перші кроки; Потина (від "poto" - п'ю) і Едулія ("edo" – їм) учили пити і їсти; Фабуліна ("fabulor" - розмовляю) турбувалася про те, щоб дитина почала розмовляти.

Поза домом про сім'ю та її майно піклувалися лари, вівтарі яких розміщувалися на межах ділянок. У кожного члена сім'ї був свій "геній", який вважався уособленням сили даної людини, її енергії, здібностей, сутності і водночас її охоронцем. Геній батька сімейства вшановувався всіма домашніми. Він був genius familiae чи genius domus. Мати сімейства також мала свого генія, який називався Юноною. Вона вводила молоду дружину в будинок її чоловіка, полегшувала матері пологи. Кожний дім мав і багато інших божеств. Але особливого значення набув бог дверей Янус, який сторожував і охороняв вхід у будинок.

Сім'я турбувалася про померлих предків. Уявлення про потойбічне життя не були розвинені у римлян. Після смерті людський дух, за віруваннями римлян, продовжував жити у тій же могилі, куди поклали труп небіжчика його рідні і на яку вони приносили їжу. Ці пожертви на перших порах були досить скромними: фіалки, пиріжок, опущений у вино, жменя бобів. Померлі предки, про яких турбувалися їхні нащадки, були добрими божествами – маками. Якщо ж про небіжчиків не турбувалися, вони ставали злими і мстивими силами – лемурами. Геній предків знаходив втілення у батькові сімейства, влада (potestas) якого отримувала релігійне виправдання.

Коло вірувань, яке стосувалося сімейної і родової релігії, а також уявлення про потойбічне життя характеризують римську релігію як релігію в основі своїй анімістичну. Особливістю римського анімізму були абстрактність і безособовість. Геній домівки, пенати і лари, мани і лемури - це позбавлені індивідуальності сили, духи, від яких залежало благополуччя сім'ї і на яких можна було впливати молитвами і пожертвами.

Землеробський побут римлян знайшов своє відображення у поклонінні силам природи, але споконвічна римська релігія далека від антропоморфізму, їй не були властивими уособлення у вигляді божеств, наділених людськими якостями, і в цьому вона була цілковитою протилежністю релігії грецькій.

Характерними для римського анімізму були уявлення про особливі містичні сили, властиві

Танцюючі лари (духи-покровителі і охоронці у римлян)

Танцюючі лари (духи-покровителі і охоронці у римлян)

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ
  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря