ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

Культура Античності

Колонізаційний рух не зменшив соціальних протиріч усередині грецьких полісів. Саме в VII - VI ст. до н.е. соціальна боротьба набула найгостріших рис, і типовою формою прояву цієї боротьби була ранньогрецька тиранія. Саме слово "тиран" лідійського походження було запозичене іонійськими греками. У Лідії цим терміном позначався "цар", "верховний правитель". Самі ж греки тиранами називали вождів, які встановили одноосібну владу шляхом повалення силою зброї попередньої політичної влади, а тиранією – форму політичної влади, встановлену тиранами і засновану на політичному насильстві. Тиранами, як правило, були особи знатного походження, які, насильно захоплюючи владу, підкоряли своєму впливу діючі органи управління.

Греки розрізняли дві основні форми ранньої тиранії:

• 1. Тиранія, встановлена в результаті боротьби демосу з родовою знаттю – аристократією.

• 2. Тиранія грецьких ставлеників Персії у міських і острівних грецьких общинах Малої Азії під час перського завоювання.

Тирани незалежних грецьких держав спиралися на рух бідноти та користувалися підтримкою ремісників і купців, а тирани – ставленики персів призначалися царською адміністрацією з-поміж великих землевласників чи багатих купців. Ранньогрецька тиранія (Vn - VI ст. до н.е.) була характерною і для материкової Греції (Коринф, Мегара, Афіни), і для іонійських міст Малої Азії (Мілет, Самос, Ефес), і для "Великої Греції" (Сиракузи).

Методи правління тиранів відзначалися популізмом, політикою загравання з демосом шляхом прийняття популярних законів проти розкоші багатих, демагогічним заступництвом за права бідних, показовими розділами конфіскованих земель тощо. Досить часто тиранія була найпростішим способом вирішення конфлікту зі своїми політичними опонентами. Переможені висипалися за межі держави, а скарбниця поповнювалася їхнім майном.

Основною метою ранньогрецької тиранії було ослаблення родової аристократії. Не всюди вона досягалася, але такі відомі правителі, як Палікрат, Кіпсел, Періандр, Фрасибул, втілили її в життя.

Однією з перших тираній була встановлена Кіпселом у Коринфі і тривала понад 70 років (657 - 585 pp. до н.е.). При ньому та його синові Періандрі Коринф перетворився у могутню державу. Власне, з цього часу Коринф розпочав широкий колонізаційний рух: засновані колонії в Італії та Сицилії, м. Потідея на Халкідіці. З метою послаблення позиції родової знаті старі філи, в яких панували аристократи, були замінені новими територіальни-

Періандр

ми об'єднаннями. Тирани ввели нову грошову систему, що пожвавило розвиток торгівлі; обмежили кількість рабів, якими могли володіти приватні особи; збудували новий флот, тоннажність кораблів якого досягла 50 - 60 т (за легендою, саме в VII ст. до н.е. у Коринфі було винайдено якір); підняли землеробський культ бога Діоніса на загальнодержавний рівень; вели грандіозні будівельні роботи; заохочували розвиток мистецтва тощо. Коринф перебував у дружніх стосунках з Афінами, Мілетом, єгипетськими фараонами. Численні коринфські вази, які були створені в цей час, відображають минулу велич Коринфа.

Стародавня традиція включала Періандра в число семи мудреців, а йому приписали афоризм: "Управління - це все". Тиранія піднімала авторитет особистості, але будучи вимушеним політичним кроком у період кризи, скоро перестала задовольняти суспільні інтереси. Неміцність соціальної бази привела і коринфський режим до падіння, яке настало після смерті Періандра.

Близько 540 р. до н.е. владу на Самосі захопив Полікрат, який розгорнув широку реформаторську діяльність і об'єднав усі острівні держави, збудував могутній флот, фортечні стіни і зручні гавані, провів у місто водопровід з унікальною для свого часу системою і масштабом підземних споруд, покровительствував мистецтву (поетам Анакреонту та /віку), спорудив знаменитий Самоський храм.

За легендами, могутності Полікрата і процвітанню його держави заздрили навіть єгиптяни. А нетривалий період правління Полікрата завершився втручанням зацікавлених у цих територіях персів, начебто покликаних історією підкреслити слабкість і перехідний період цієї політичної форми правління. До речі, з іменем самоського тирана пов'язаний афоризм "Полікратів перстень". Бажаючи перевірити своє щастя, Полікрат кинув свій перстень у море, але його раб невдовзі купив на базарі свіжу рибу, всередині якої й був перстень диктатора. Тому вислів "Полікратів перстень" виступав як гарант людського щастя.

На початку VI ст. до н.е. тираном Сикіона (Пелопоннес) став Клісфен, при якому була проведена реформа філ. Старі родові філи дорійців були перейменовані у "віслятників", "поросятників" і "свинятників", чим було завдано явної образи дорійській знаті Недорійське населення Сикіона, яке не входило в родові інститути дорійців, утворило четверту філу, що отримала назву "архелаї", тобто філа "стародавнього народу".

Проти родової знаті була спрямована і тиранія в Мегарі, де в другій половині VII ст. до н.е. тираном став Феаген. За легендою, Феаген здобув популярність у демосу тим, що, очоливши бідноту, перебив стада родової

Анакреонт

знаті. Цим актом, можливо, він намагався не лише ліквідувати велике скотарське господарство мегарської знаті, але й повернути землеробам общинні вигони, захоплені раніше знаттю. Однак падіння родової знаті не супроводжувалося переділом земель і виділенням нових селянських наділів. Навіть Феаген, знищивши худобу знаті, не провів переділу землі на користь селян. Ріст приватної власності на землю викликав розвиток земельної іпотеки, а причини розорення селян не були і не могли бути усунені. Нові верстви майнової знаті були вдячні тиранам за їхню турботу про розвиток ремесла і торгівлі, але вони самі добивалися політичної влади. Тиранія була потрібна їм лише як засіб повалення влади правлячих родів і не більше.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.
  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря