ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

Культура Античності

Як самостійна течія християнство відмежувалося від інших культів і набуло власної організаційної форми насамперед у містах східної частини Імперії - в Малій Азії, Сирії, Єгипті, а звідти - поширилося на Захід. Автор "Апокаліпсиса" згадує християнські церкви, але вони ще не відокремлені від іудейських общин. Образ Христа у творі містичний, позбавлений людських рис. Основний зміст книги – кінець світу, останній час, який здається автору дуже близьким. Ісусу передує поява антихриста в образі звіра і випробування людей. Хоча Рим і римські імператори жодного разу не названі в цьому творі, він носить явно антиримський характер. Рим фігурує під алегоричною назвою вавилонської блудниці, яку очікує суворе покарання. За покаранням прийде порятунок праведників і наступить тисячолітнє царство, після цього будуть створені нове небо і нова земля. "Апокаліпсис" написаний грецькою мовою, але символіка і вислови його близькі до образів іудейської релігійної літератури. Найдавніша пам'ятка християнської літератури - "Апокаліпсис"

Іоапа (адресований семи малоазійським християнським общинам). Нова релігія вперше почала оформлятися через єврейські общини великих міст Сходу.

Початкова історія християнства покрита туманом невідомості. За церковними переказами, засновником християнства був Ісус Христос із м. Назарета в Галілеї, син тесляра.

За свої проповіді, які закликали до покаяння перед наближенням кінця світу, і різкий осуд саддукеїв та фарисеїв за творене ними зло щодо "дітей землі" його віддали під суд, судили синедріоном за присвоєння собі царського

Традиційне місцезнаходження Голгофи

Традиційне місцезнаходження Голгофи

Гробниця, у якій лежав Ісус Христос

Гробниця, у якій лежав Ісус Христос

звання і проголошення себе Месією та розіп'яли при римському наміснику Пілаті, за царювання Тиберія, в 30 р. н.е. На третій день Ісус воскрес, з'явився учням, а потім вознісся на небо. Ісус, згідно з вченням євангелістів, був справжнім Месією, Христосом. Смерть і воскресіння його означали порятунок людей від первородного гріха. Так розповідає церковна історія.

При критичному підході до питання передані церковною історією розповіді про народження і життя Христа, його проповіді, здійснювані чудеса, смерть і воскресіння є творами значно пізнішими. При відсутності критично перевірених фактів про початкове християнство і його засновника доводиться обмежуватися визнанням, що християнство зародилося в Палестині в І ст. н.е. і було однією з іудейських сект, а саме - сектою назареїв. Палестинських християн звали ще ебіонітами (злиденними).

Проникнення язичницьких, східних і греко-римських груп до складу ранньохристиянських общин викликало гостру боротьбу всередині цих общин між єврейськими і неєврейськими елементами, що привело до поступового витіснення іудеського спадку з християнства. Уже в Євангеліях зустрічаються думки про євреїв як ворогів Христа, хоча і сам він був іудеєм. А персонаж Іуди-зрадника, одного з 12 апостолів, який за 30 срібних зрадив Христа, став персоніфікацією всього єврейського народу. Саме в остаточному розриві з іудаїзмом полягав вирішальний крок у поширенні християнства, хоча іудейська традиція збереглася.

Наприкінці І ст. н.е. християнські общини існували вже в усіх великих торгово-ремісничих містах античного світу - Єрусалимі, Антіохії, Ефесі, Коринфі, Римі, Путеолах тощо. Своєю організацією вони нагадували римські колегії, "поховальні колегії маленьких людей" (collegia funeraticia). За римськими законами, "бузувірська

Христос серед апостолів

Христос серед апостолів

іудейська секта християн" належала до розряду нелегальних союзів, і тому збори християн могли відбуватися лише в таємних місцях, порожніх приміщеннях, у горах, на кладовищах, у катакомбах тощо. Спеціальних молитовних будинків спочатку не було, як і статутів чи ритуалів. Кожна община жила самостійним життям, зв'язку між ними не існувало. Єдиним зв'язком була віра в Христа чи, точніше, в ім'я Христа.

Новою стала і центральна ідея всього християнства - ідея гріховності людини та ідея спасіння. З цієї ідеї випливали два висновки:

• 1. Вчення про гріховність як причину всіх нещасть, які звалилися на людство, відвернуло увагу мас від реальної боротьби із соціальним злом.

• 2. Це вчення давало людям релігійну розраду, бо пов'язувалося зі спасінням і порятунком.

Члени християнської общини називали себе братами і сестрами, вважалися рівноправними. Кожний віруючий міг бути вчителем, проповідником, пророком і слугою під впливом вищої сили благодаті (charisma), яка осяває його в цей момент (харизма - стан екстазу, отриманий безпосередньо зверху чи через особливі релігійно-містичні дії).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ
  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря