Розділ 7. Потоп

Час випробування мав ось-ось завершитися. Ной вірно виконав усі вказівки, отримані від Бога. Будівництво ковчега у всіх деталях було закінчене так, як звелів Господь; для людей і тварин була заготовлена їжа. Слуга Божий востаннє звернувся до народу із серйозним закликом. Із палким почуттям, яке неможливо описати словами, він благав їх відгукнутись на спасіння, доки його ще можна було знайти. І на цей раз вони не прислухалися до його слів, але зняли крик, насміхаючись і збиткуючись над проповідником. Раптом глумливий натовп стих. Різноманітні звірі, серед яких були як найлютіші, так і найспокійніші, виходили з гір та лісів і повільною процесією рухалися в напрямку до ковчега. Після цього почувся ніби шум вітру — це з усіх боків зліталися птахи. Їх було так багато, що, здавалось, небо потемніло: в бездоганному порядку вони також наближалися до ковчега. Тварини виконували Божий наказ, у той час як люди виявляли непослух. Проваджені святими ангелами, вони увійшли до Ноєвого ковчега “по двоє, самець і самиця”, а чисті тварини — по сім пар. Люди з подивом, а деякі навіть зі страхом спостерігали за цими подіями. Даремно вчених людей просили дати пояснення цьому рідкісному явищу. Це була таємниця, якої ніхто не зміг збагнути. Але серця людей, котрі відкинули світло, настільки закам'яніли, що навіть ця надприродня сцена справила на них враження лише на короткий час. Дивлячись на сонце, яке яскраво світило у своїй славі на землю, зодягнену майже в едемську красу, приречені люди намагалися вгамувати зростаючий неспокій нестямними веселощами; своїми вчинками насильства вони ніби навмисне накликали на себе злиття Божого гніву, який уже запалився.

Бог звелів Ноєві: “Увійди ти і вся твоя родина в ковчег, бо Я побачив тебе одного праведним переді Мною в оцім роді”. Світ відкинув застереження Ноя, але його вплив і приклад стали благословенням для сім'ї. Нагородою за вірність і чистоту було спасіння Богом усіх її членів. Яка ж винагорода за батьківську вірність!

Милість вже не благала за грішний людський рід. Польові звірі й небесне птаство увійшли до сховища. Ной і усі його домашні також знаходились там, і “зачинив Господь за ними двері ковчега”. Спалах осліплюючого світла осяяв небо, і хмарина слави, набагато яскравіша за блискавку, спустилася з неба і стала біля входу до ковчега. Невидимі руки повільно зачинили масивні двері, зрушити які було не під силу тим, хто перебував усередині. Ной знаходився у ковчезі, а ті, що знехтували Божим милосердям, — поза ним. Двері були запечатані печаткою Небес; сам Бог замкнув їх, і тільки Він Один міг відчинити.

Так само зачиняться двері благодаті, коли Христос закінчить заступництво за грішний рід перед Своїм пришестям на хмарах небесних. Тоді божественна благодать вже не стримуватиме нечестивих, і сатана повністю опанує тими, котрі відкинули Божу милість. Вони навіть захочуть знищити народ Божий, але, як Ной був замкнений у ковчезі, так і праведні будуть захищені божественною силою.

Протягом семи днів після того, як Ной з родиною увійшов до ковчега, не було жодної ознаки бурі, яка насувалася б. За цей час випробовувалась їхня віра. Це був час торжества для навколишнього світу. Боже зволікання лише зміцнило їхню впевненість у тому, що проповідувана Ноєм вістка була обманом і потопу ніколи не буде. Незважаючи на серйозні та урочисті події, свідками яких вони були, коли тварини і птахи увійшли до ковчега, а ангел Божий зачинив двері, — вони продовжували розважатися, бенкетувати і навіть глузувати з цих очевидних виявів Божої сили. Натовпи людей збиралися біля ковчегу, висміюючи тих, що перебували в ньому, з нечуваною досі зухвалістю та люттю.

Але на восьмий день темні хмари вкрили небо. Почувся гуркіт грому, що супроводжувався спалахами блискавки. Незабаром впали перші великі краплини дощу. Світ ніколи не бачив нічого подібного, і серця людей огорнув жах. Кожного турбувало питання: “Невже Ной був правий, і світ приречений на загибель?!”. Небо ставало дедалі похмурішим, а дощ усе більше посилювався. Почулося ревіння звірів, охоплених несамовитим жахом; здавалося, цими безладними зойками вони оплакували як свою, так і долю людей. Тоді “відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні отвори”. Води зливалися із хмар у вигляді могутніх водоспадів. Річки вийшли з берегів і затопили рівнини. З неймовірною силою із надр землі також виривалися могутні струмені води, викидаючи на сотні футів угору величезні кам'яні брили, які, падаючи, утворювали глибокі воронки.

Уперше люди бачили, як руйнуються витвори їхніх рук. Розкішні палаци, чудові сади і гаї, в яких стояли їхні ідоли, були знищені блискавками з неба, і усюди лежали порозкидувані уламки. Жертівники, на яких приносилися людські жертви, були зруйновані, а ті, котрі поклонялися біля них, тремтіли від жаху, споглядаючи на силу живого Бога і усвідомлюючи, що вони гинуть унаслідок власної зіпсованості та ідолопоклонства.

Буря продовжувала шаленіти, розмітаючи в різні боки будівлі, дерева, каміння та грунт, Неможливо описати жах, який охопив людей і тварин. Ревіння розбурханої стихії пересилювало голосіння людей, що знехтували авторитетом Божим. Навіть сатана, змушений залишатися посеред розбурханої стихії, побоювався за своє існування. Досі він насолоджувався владою над могутнім людським родом і бажав, щоб люди продовжували жити, щоб чинити власні гидоти та поставати проти небесного Правителя. Тепер сатана проклинав Бога, звинувачуючи Його в несправедливості та жорстокості. Чимало людей, як і сатана, проклинали Бога і, якби змогли, скинули б Його з престолу сили і слави. Інші божеволіли від страху, простягали руки до ковчега і благали впустити їх. Однак даремними були ці благання. їхнє сумління нарешті прокинулось і вони зрозуміли, що є Бог, Котрий керує Всесвітом. Вони палко кликали Його, але надаремно; Він не чув їх, Тієї жахливої години люди побачили, що до загибелі їх призвело порушення Божого Закону. Однак хоча й визнавали свій гріх через страх перед покаранням, проте не відчували справжнього каяття та огиди до гріха. І якщо б суд над ними було скасовано, вони продовжували б виявляти свою повну зневагу до Неба.

Коли Божі суди прийдуть на землю перед тим, як світ буде знищений вогнем, нерозкаяні люди так само зрозуміють, у чому полягає їхній гріх, а саме: в презирливому ставленні до Його святого Закону. Однак справжнього каяття в них буде не більше, ніж у прадавніх грішників.

Декотрі у розпачі намагалися силою удертися до ковчега, але через міцність споруди всі зусилля буди даремними. Інші просто хапалися за ковчег, доки не були змиті розбурханою водою або не зазнали зіткнення з камінними брилами та плаваючими деревами. Коли шалений вітер і хвилі кидали ковчег з боку в бік, здавалось, кожна дощина його здригалася. Крики звірів, що перебували всередині свідчили про той страх і біль, яких вони зазнавали. Але ковчег у повній безпеці продовжував плисти серед розбурханої стихії. Зберегти його було доручено могутнім ангелам.

Звірі, налякані бурею, кидалися до людей, ніби сподіваючись отримати від них допомогу. Декотрі люди прив'язували себе і своїх дітей до сильних тварин, покладаючись на їхню витривалість; рятуючись від великої водиг вони пробували долати найвищі вершини. Інші прив'язували себе до стовбурів величезних дерев, що росли на вершинах пагорбів та гір, але, вирвані з корінням, дерева зникали у вируючій воді разом з людьми, прив'язаними до них. Місця, що обіцяли безпеку, зникали у вирі одне за одним. Коли вода почала підніматися все вище й вище, люди намагалися знайти притулок на найвищих горах. Часто між людиною і твариною точилася боротьба за мізерний клаптик землі, доки обох не змивали потоки.

З найвищих гірських вершин люди дивилися на безмежний океан. Тепер серйозні застереження Божого слуги перестали бути об'єктом презирства та насмішок. Як же палко бажали ці приречені на загибель грішники повернути втрачені можливості! Як вони благали, щоб їм була надана бодай одна година випробування, хоча б мить благодаті, ще одне слово з уст Ноя! Однак вони більше не могли чути лагідного голосу милості. Любов — не менше, ніж справедливість, — вимагала, щоб Божі суди поклали край гріху. Води помсти заливали останні острівки спасіння, і люди, що зневажали Бога, гинули в темних глибинах.

“Словом Божим… тодішній світ, водою потоплений, загинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим Словом, і зберігаються для вогню на день суду й загибелі безбожних людей” (2 Петра 3:5—7). Наближається ще одна буря. Земля знову буде очищена спустошливим Божим гнівом, а гріх та грішники загинуть.

Гріхи, які вимагали покарання в допотопному світі, існують і в наші дні. Страх Божий залишив серця людей, а до Його Закону вони ставляться з байдужістю і зневагою. Своєю великою любов'ю до всього світського сучасне покоління уподібнюється допотопним людям. Христос сказав: “Бо як було за днів перед потопом: їли, пили, женилися й заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов у ковчег, і не знали, аж поки не прийшов потоп та й знищив усіх, — так буде і в прихід Сина Людського” (Матвія 24:38—39). Бог засудив людей допотопного світу не за те, що вони їли й пили. Він Сам дав їм у великому достатку плоди землі для задоволення фізичних потреб. Їхній гріх полягав у тому, що вони, вживаючи ці дари, не віддавали подяки своєму Подателю та опоганювали себе, потураючи бажанню свого апетиту без усяких меж.

Саме по собі одруження не було порушенням Закону. Шлюб є задумом Божим, однією з перших постанов, встановлених Творцем. Він дав спеціальні вказівки щодо цього обряду, наділивши його святістю і красою. Однак Божі вказівки були забуті, справжнє призначення шлюбу спотворене; він став служити вдоволенню пристрастей.

Подібне становище зауважується і сьогодні. Люди зловживають тим, що саме по собі є законним. Потурання апетитові не знає меж. Так звані послідовники Христа їдять і п'ють з п'яницями, в той час як їхні імена внесені до церковних книг. Нестриманість послаблює моральні та духовні сили, відкриваючи шлях для потурання низьким пристрастям. Тисячі людей не відчувають жодного морального обов'язку, щоб стримувати свої чуттєві бажання, і стають рабами хтивості. Люди живуть лише задля чуттєвих насолод, заради переваг цього світу і скороминучого життя. Марнотратство притаманне усім верствам суспільства. Порядність приноситься в жертву задля розкоші та хизування собою. Бажаючи швидко збагатитися, люди нехтують справедливістю, пригноблюють бідних; “раби і людські душі” усе ще продаються і купуються. Обман, хабарництво і злодійство залишаються без осуду як серед вищих, так і нижчих верств. Преса рясніє повідомленнями про вбивства; злочини здійснюються настільки жорстоко та без підстав, що, здається, зникло будь-яке почуття людяності. Ці звірства стали таким звичним явищем, що залишаються майже непоміченими, не викликають жодного подиву. Духом анархії просякнуті цілі народи, а спалахи гніву, які час від часу викликають жах світу, свідчать лише про прихований вулкан пристрастей і беззаконня, який, вийшовши один раз з-під контролю, принесе Землі спустошення. Картини з життя допотопного світу, змальовані на сторінках Богом натхненної Книги, правдиво повідомляють про той стан, до якого прямує сучасне суспільство. Тепер, у нашому столітті, в країнах, що називають себе християнськими, щоденно здійснюються не менш чорні та жахливі злочини, як і ті, за які були знищені прадавні грішники.

Перед потопом Бог послав Ноя попередити світ, аби люди розкаялись і таким чином уникнули загибелі, яка загрожувала. В міру наближення часу Другого пришестя Христа, Господь також посилає Своїх слуг із вісткою застереження, щоб світ приготувався до величної події. Тисячі людей порушують Божий Закон, а Він у Своїй милості закликає їх до слухняності і виконання Його святих повелінь. Усі, хто розкається перед Богом і через віру в Ісуса Христа залишить свої гріхи, отримають прощення. Проте чимало людей вважають, що відмовитися від гріха — надто велика жертва. Через те, що їхнє життя не відповідає високоморальним принципам Божого правління, вони відкидають Його застереження й заперечують авторитет незмінного Закону.

З усієї величезної кількості мешканців допотопного світу лише вісім душ повірили і послухалися Божих слів, переданих через Ноя. Протягом 120 років проповідник праведності застерігав світ про знищення, що наближається, але його словами знехтували. Так буде і тепер. Перш ніж прийде Законодавець, щоб покарати непокірних, грішників буде попереджено, щоб вони покаялися і зберігали вірність Богові, але для більшості ці застереження будуть даремними. Апостол Петро говорить: … В останні дні прийдуть зухвалі хулителі, які чинитимуть за своїми пожадливостями, і казатимуть: “Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як повмирали наші батьки, від початку творіння, усе залишається без змін” (2 Петра 3:3—4).

Хіба ми не чуємо сьогодні повторення цих слів не тільки відверто невіруючими людьми, а й багатьма тими, що проповідують із-за кафедр в нашій країні? “Немає жодних підстав непокоїтись! — вигукують вони. — Перед приходом Христа увесь світ має навернутися і праведність запанує на тисячу років. Мир, Мир! Усе залишається таким, яким було на початку. Нехай нікого не бентежить вістка панікерів”. Однак таке вчення про тисячоліття суперечить вченню Христа і Його апостолів. Ісус поставив сповнене глибокого змісту запитання: “Та Син Людський, коли прийде, чи на землі знайде віру?” (Луки 18:8). Як бачимо, Він говорить, що стан світу буде таким самим, як і за днів Ноя.

Апостол Павло застерігає нас, що з наближенням часу кінця зростатиме беззаконня: “А Дух ясно говорить, що в останні часи декотрі відступлять від віри, слухаючи духів підступних і наук демонських” (1 Тимофію 4:1). Апостол говорить, що “в останні дні настануть важкі часи” (2 Тимофію 3:1). Далі дає приголомшливий перелік гріхів, притаманних людям, які матимуть вигляд благочестя.