Розділ 7. Потоп

Коли час випробування закінчувався, мешканці допотопного світу поринули у збуджуючі розваги і бенкети. Люди, що володіли владою та мали вплив, спрямовували всі свої зусилля на те, аби думки людей були зайняті пошуками задоволень і веселощів, щоб остання серйозна вістка застереження не справила на них відповідного враження.

А хіба не таку ж картину бачимо сьогодні? В той час, як Божі слуги проповідують про скорий кінець, світ у пошуках задоволень поринає у розваги. Безперервна круговерть збуджуючих утіх робить людей байдужими до Бога; істини, здатні врятувати їх від загибелі, що наближається, не справляють на нещасних жодного враження.

За днів Ноя мудреці запевняли, що неможливо знищити світ водою. Так і сьогодні знаходяться вчені мужі, котрі намагаються довести, що світ не може бути знищений вогнем, бо це ніяк не узгоджується із законом природи. Але Бог природи, Творець і Володар її законів, може використати чин Своїх рук для здійснення власних намірів.

Коли великі і мудрі мужі переконали себе в тому, що світ не може бути зруйнований водою, і народ заспокоївся, звільнившись від страху; коли пророчі слова Ноя вважали оманою, а на нього самого дивилися як на фанатика, — саме тоді прийшла година Божа. “Відкрилися всі джерела великої безодні, розчинилися небесні отвори”, і глузії загинули у водах потопу. З усією своєю хвалькуватою філософією люди надто пізно переконалися, що їхня мудрість — безумство, що Законодавець — могутніший від законів природи, Всесильний не відчуває браку у виборі засобів для виконання Своїх планів. “І як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Людського” (Луки 17:26, 30). “День же Господній прийде, як злодій уночі; і тоді небеса з великим шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля та діла, що на ній, згорять…” (2 Петра 3:10). Коли міркування філософів проженуть страх щодо судів Божих, коли релігійні вчителі проповідуватимуть про довгі віки миру і процвітання, а світ у круговерті справ і задоволень буде садити й будувати, бенкетувати й веселитися, відкидаючи Божі застереження та глузуючи з Його посланців, — “тоді несподівано, прийде на них загибель і вони не уникнуть її” (1 Солунянам 5:3).