Розділ 71. Гріх Давида і каяття 

Натан продовжував: “Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе царем над Ізраїлем, і Я врятував тебе з Саулової руки… І чому ти так зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. Ти вбив його мечем аммонійським. А тому тепер не відступить меч від твого дому повіки… Ось Я наведу на тебе лихо з твого ж дому; і заберу жінок твоїх з-перед очей твоїх, і віддам ближньому твоєму… Хоч ти чинив це потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед очима сонця”.

Слова пророка глибоко зворушили серце Давида; совість його прокинулась, гріх повстав у всій його потворності. Його душа схилилася в каятті перед Богом. Тремтячими вустами Давид промовив: “Згрішив я перед Господом”. Усяке зло, завдане іншим, піднімається від скривджених до Бога. Давид вчинив тяжкий гріх як проти Урії, так і проти Вірсавїї, і він глибоко усвідомлював це. Але яким безмежно великим був його гріх перед Богом!

Хоча в Ізраїлі не знайшлося б нікого, хто виконав би смертний вирок над Господнім помазаником, однак Давид здригався від однієї лише думки про те, що незабаром суд Божий може спіткати його — грішного та непрощеного. Але через пророка йому було сказано: “Господь зняв твій гріх, — ти не помреш”. Однак справедливість мала бути відновленою. Смертний вирок було перенесено з Давида на дитину — плід його гріха. Таким чином, цареві була дана змога покаятись, хоча бути свідком страждання та смерті дитини як частини покарання було для нього болісніше за власну смерть. Пророк сказав: “Через те, що цим вчинком ти дав привід ворогам Господнім зневажати Бога, дитина, народжена тобі, помре”.

Коли дитина захворіла, Давид у пості та глибокому впокоренні благав Бога зберегти їй життя. Він зняв свій царський одяг, корону і вдень та вночі лежав на землі, зі скрушеним серцем благаючи за невинне дитя, яке страждало через його гріх. “І прийшли старійшини його палацу до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів”. Часто, коли суди виголошувалися над окремими людьми чи містами, каяття та впокорення відвертали їх, і вічно Милуючий, швидкий на прощення Бог, посилав вісників миру.

Підбадьорений такою думкою, Давид благав про помилування увесь час, доки дитина була живою. Але дізнавшись про її смерть, він підкорився волі Божій. Був завданий перший важкий удар покарання, який він сам визнав справедливим, але Давид, покладаючись на Боже милосердя, не залишився без потіхи.

Дуже багато людей, читаючи історію Давидового падіння, запитують: Чому цій історії було надано такої гласності? Чому Бог визнав за необхідне відкрити світові темну сторінку з житія того, котрий був так високо вшанований Небом? Пророк, докоряючи Давидові, сказав про його гріх: “Цим вчинком ти дав привід ворогам Господнім зневажати Бога”. У наступних поколіннях безбожники, вказуючи на темну пляму в житті Давида, насмішкувато й зловтішно вигукували: “Ось муж по серцю Бога!” Таким чином релігія зазнавала ганьби, Бог і Його Слово зневажались, душі черствіли в невірстві, і багато людей під маскою благочестя безсоромно поринали в гріх.

Але в історії Давида немає жодної спроби виправдати гріх. Тоді, коли цар був слухняний Божій волі, він був названий мужем за серцем Божим. Коли ж він згрішив, ці слова вже не мали до нього відношення, аж доки він не розкаявся і знову не навернувся до Господа. Боже Слово однозначно стверджує: “Вчинок, якого допустився Давид, не сподобався Господеві” (2 Самуїлова 11:27). Господь через пророка сказав Давидові: “Чому ти так зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його?.. І тепер не відступить меч від дому твого повіки за те, що ти зневажив Мене”. Хоча Давид розкаявся у своєму грісі і, зрештою, був прощений та прийнятий Господом, він продовжував пожинати згубні плоди посіяного ним. Суди, що спіткали Давида та його дім, свідчать про те, яким огидним є для Бога гріх.

Досі Боже Провидіння оберігало Давида від усіх ворожих підступів, і це особливо було помітно в тому, як Бог стримував Саула. Але гріх Давида змінив його взаємостосунки з Богом. Господь аж ніяк не міг схвалити беззаконня. Він не міг виявити Свою силу, щоб захистити Давида від наслідків його гріха, як Він робив це, оберігаючи його від ненависті Саула.

Та й у самому Давиді відбулася велика зміна. Його дух був скрушений від усвідомлення власного гріха та його жахливих наслідків. Він відчував себе приниженим в очах своїх підлеглих. Вплив царя зменшився. До цього часу успіх Давида відносили на рахунок його сумлінного послуху Господнім Заповідям. Але тепер піддані, довідавшись про його гріх, могли почати вільно грішити. Авторитет Давида у власному домі також послабшав; йому важко було претендувати на повагу та послух його синів. Почуття провини змушувало його мовчати навіть там, де потрібно було чітко засудити гріх. Саме це заважало йому здійснювати правосуддя у власному домі. Поганий приклад батька вплинув на його синів, і Бог не міг перешкодити наслідкам цього. Він допускає закономірний розвиток подій, і тому Давид зазнавав суворого, хоч і заслуженого покарання.

Цілий рік після свого падіння Давид, здавалося, перебував у безпеці; не було помітно жодних ознак Божого гніву. Але над ним все ж тяжів божественний вирок. Швидко й неминуче наближався день суду й покарання, якого не могло відвернути ні каяття, ні душевні муки й ганьба, що затьмарили усе земне життя Давида. Ті, котрі, посилаючись на приклад Давида, намагаються применшити вину за власний гріх, повинні на підставі Біблії усвідомити, що шлях беззаконня — це жахливий і вельми важкий шлях.

Хоч, подібно до Давида, такі люди можуть розкаятись, їм доведеться пожинати плоди гріха вже в цьому житті, і вони зрозуміють, яка це гірка й тяжка справа.

Бог бажав, щоб історія падіння Давида стала застереженням, аби навіть ті, кого Він щедро благословляє і осипає милостями, ніколи не почували себе в безпеці, нехтуючи молитвою і втрачаючи пильність. Такою ж ця історія залишається і для тих, хто покірно намагається засвоїти Божу науку. Завдяки цій історії тисячі людей різних поколінь змогли усвідомити небезпеку, якою є сила спокусника. Падіння Давида — мужа, вельми вшанованого Господом, — пробуджує в людях недовір'я до самих себе. Вони розуміють, що лише Бог може вберегти Своєю силою тих, хто Йому довіряє. Знаючи, що саме в Ньому їхня сила й безпека, вони бояться вступати на територію сатани.

Навіть ще до того, як божественний вирок був проголошений Давидові, він уже встиг пожати плоди свого беззаконня. Його совість залишалась неспокійною. У 31-му псалмі змальовані душевні муки, яких йому довелося в той час зазнати:

“Блаженний, кому прощене беззаконня

і чий гріх покритий!

Блаженна людина,

якій Господь не поставить у вину гріха,

і в кого на душі немає лукавства.

Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої

від цілоденного зітхання мого,