Розділ 70. Царювання Давида

Урочиста церемонія, яка супроводжувала Священний Символ невидимого Небесного Царя, наблизилася до столиці. Пісня, що голосно пролунала в цей час, була повелінням для сторожі, що стояла на стінах, — відчинити ворота Святого Міста:

“Піднесіться, брами високі,

відкривайтеся, двері вічні, —

нехай увійде Цар слави!”

Одна група співаків й музикантів запитувала:

“Хто ж той Цар слави?”

Інші відповідали їм:

“Господь сильний й могутній,

Господь, непереможний в бою!”

Тепер уже зазвучали сотні голосів, об'єднані в тріумфальному хорі:

“Так, піднесіться, брами високі

і відкривайтеся, ворота вічні, —

нехай увійде Цар слави!”

Знову почулися радісні вигуки:

“Хто ж цей Цар слави?”

І безліч голосів, “як шум великої води”, урочисто відповіли:

“Господь Саваот — Він Цар слави!”

(Псалми 23:7—10)

Тоді брами міста широко відчинилися, процесія увійшла, і Ковчег з благоговінням поставили в наметі, спеціально для цього приготовленому. Перед священним місцем спорудили жертівники для жертвоприношень; дим мирних жертов і цілопалення разом із хмарами пахощів, хвалою і молитвами Ізраїлю підносились до Небес. Після закінчення служіння цар Давид поблагословив народ. Потім з царською щедрістю він роздав усім їжу й пиття для підкріплення сил.

Представники усіх поколінь були присутніми на цьому служінні для відзначення найурочистішої події, що мала місце під час царювання Давида. Божий Дух спочивав на цареві, і, коли останні промені призахідного сонця зодягли Скинію в позолоту, його серце, сповнене вдячності Богові, тріумфувало з приводу блаженного символу Божої присутності, що віднині перебуватиме так близько від ізраїльського престолу.