Розділ 65. Великодушність Давида

Господь стерегтиме тебе від усякого зла,

стерегтиме Він душу твою, —

Господь стерегтиме твій вихід та вхід

відтепер аж навіки!”

(Псалми 120:2—8)

Під час перебування у пустелі Паран Давид і його люди оберігали від розбійницьких нападів овець та іншу худобу одного багатія на ім'я Навал, якому належали величезні володіння у тій місцевості. Хоч Навал був нащадком Калева, однак відомий як чоловік грубий і скупий.

Настав час стрижки овець, коли люди виявляли особливу гостинність. Давид і його люди мали надзвичайну потребу в провізії і, за звичаєм тих часів, син Єссеїв послав десять юнаків до Навала привітати його від імені їхнього пана, додавши: “Так скажете тому, що живе багато: Мир тобі та мир дому твоєму, і усьому, що твоє, мир! Почув я, що в тебе стрижуть овець. Пастухи твої були з нами, — ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за увесь час перебування їх на Кармелі*[2]. Запитай своїх слуг, і вони скажуть тобі. І нехай знайдуть в очах твоїх милість оці молоді люди, бо святкового дня ми прийшли. Дай же слугам твоїм та синові твоєму Давидові, що маєш під рукою твоєю!”

Давид і його люди були надійним захистом для Навалових пастухів і отар, тому тепер вони зверталися з проханням, щоб цей багатий чоловік дав щось зі свого достатку для задоволення потреб людей, котрі зробили йому таку цінну послугу. Давид і його люди могли б самі взяти з його овець і худоби, та вони не зробили цього. Вони повелися чесно. Однак Навал не оцінив їхньої добропорядності. Відповідь, яку він надіслав Давидові, свідчила про його характер: “Хто такий Давид та хто Єссеїв син? Сьогодні намножилося рабів, що втікають від панів своїх! Невже я візьму свій хліб і воду та усе, що я зготував для своїх стрижиїв, і дам людям, про яких не знаю, звідки то вони?”

Коли посланці повернулися з порожніми руками і розповіли усе Давидові, він дуже обурився. Давид наказав своїм людям готуватися до сутички, тому що вирішив покарати чоловіка, котрий відмовив йому в тому, на що він мав право, додавши до свого несправедливого вчинку ще й образу. Звичайно, таке імпульсивне рішення відповідало більше характерові Саула, ніж Давида, але синові Єссея ще потрібно було навчитися терпінню в школі страждань.

Після того як люди Давида пішли від Навала, один із його слуг поспішив до дружини Навала Авігайли і розповів їй проте, що трапилося. “Ось, — сказав він, — Давид прислав із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, та він накинувся на них. Ті ж люди були дуже добрі до нас, ми не були ними покривджені, і нічого у нас не пропало за увесь час, коли ми перебували з ними на полі. Вони були охороною нашою і вночі, і вдень повсякчас, як ми пасли отари. А тепер подумай, що маєш зробити, бо над нашим паном та усім домом його нависла біда”.

Не порадившись із чоловіком і нічого не сказавши йому про свій намір, Авігайла, взявши велику кількість провізії, поклала її на ослів і послала Давидові під охороною своїх слуг, сама ж вирушила слідом назустріч Давидові та його людям. Вони зустрілись на пагорбі.

“Авігайла побачила Давида і поспіхом зійшла з осла, і впала перед Давидом долілиць, вклонившись до землі. Потім впала вона до ніг його й сказала: ‘На мені, пане мій, ця провина! Дозволь сказати твоїй слугині’”. Авігайла звернулася до Давида з такою шанобливістю, ніби він був коронованим монархом. Якщо Навал глузливо вигукнув: “Хто такий Давид?”, то Авігайла назвала його “пане мій”. Люб'язними словами вона намагалася вгамувати його почуття гніву, заступаючись за свого чоловіка. Позбавлена всякої гордості та фальші, але сповнена мудрістю і Божою любов'ю, Авігайла довела, наскільки вона віддана своїй сім'ї; ця жінка пояснила Давидові, що недобрий вчинок її чоловіка аж ніяк не був особистою образою, завданою йому навмисне, а лише вибухом почуттів жалюгідної егоїстичної натури. “А тепер, мій пане, як живий Господь і як жива душа твоя, — Господь стримає тебе, щоб ти не дійшов до пролиття крові та щоб рука твоя не чинила пімсти! Нехай вороги твої стануть, як Навал, і ті, що задумують чинити зло панові моєму!”

Авігайла не привласнила собі заслугу, що саме вона стримала Давида від виконання його необдуманого наміру, але віддала славу та честь Богові. Потім вона запропонувала свої багаті дари як мирну жертву для людей Давида, як ніби вона сама завдала образи їхньому начальникові.

“Прости ж провину слугині своєї, — говорила вона, — бо напевно зробить Господь моєму панові довготривалий дім, бо пан мій провадить війни Господні, і несправедливості не буде знайдено в усі дні життя твого”. Авігайла якоюсь мірою вказала також Давидові на його обов'язок. Він повинен був провадити Господні війни, а не мститися за особисті образи, навіть якщо його переслідували як зрадника. Вона продовжувала: “І хоч піднявся б хтось гнати тебе і шукати твоєї душі, то нехай життя мого пана буде зв'язане у вузол живих із Господом, Богом твоїм… І коли Господь учинить моєму панові все те добро, про яке говорив щодо тебе, і постановить тебе володарем над Ізраїлем, то хай це не буде тобі приводом до смутку серця мого пана, що він пролив невинну кров, і вчинив суд власною рукою. А коли Господь ущасливить мого пана, то ти згадай про свою слугиню!” (1 Самуїлова 25:29—31).

Подібні слова могли вийти з уст лише того, хто має дар мудрості згори. Благочестя Авігайли, подібно до пахощів квітки, несвідомо відбивалось на її обличчі, у словах і жестах. Дух Божого Сина наповнював її душу. Слова жінки, приправлені благодаттю, сповнені доброти й миру, справили небесний вплив. Почуття Давида перемінились на краще; він трепетав від думки про те, якими могли би бути наслідки його нерозважливого кроку.

“Блаженні миротворці, бо вони будуть називатися синами Божими” (Матвія 5:9). О, якби більше було таких жінок, як оця ізраїльтянка, котрі вгамовували б почуття гніву, стримували від нерозважливих учинків і відводили лихо своїми спокійними, мудрими словами.

Посвячене християнське життя завжди розповсюджує світло, розраду та мир. Воно вирізняється чистотою, простотою і корисністю. Його рушійною силою є безкорислива любов, яка освячує усе навкруги. Таке життя сповнене присутністю Христа, і той, хто ним живе, залишає за собою світлий слід, куди б він не йшов. Авігайла була мудрою порадницею, вміла напучувати на добре. Під впливом її розсудливих слів гнів Давида вщух. Тепер він був переконаний, що вчинив нерозумно, втративши контроль над собою.

З покірним серцем він прийняв докір, що повністю узгоджувалося зі словами його псалма: “Як праведний вразить мене, — то це милість, а його докір, — олива на голову” (Псалми 140:5). Він подякував Авігайлі і поблагословив за справедливу пораду. Є чимало таких, котрі думають, що заслуговують похвали, приймаючи докір без роздратування, але як мало тих, які дякують від щирого серця за докір і благословляють людей, котрі намагаються спасти їх від лихих вчинків.

Повернувшись додому, Авігайла застала Навала та його гостей за великою гостиною, яку вони перетворили на п'яну гулянку. Лише наступного ранку вона розповіла своєму чоловікові про зустріч з Давидом. Навал у глибині своєї душі був боягузом, і, коли він зрозумів, наскільки близько був від смерті через свою нерозважливість, його вдарив параліч. Побоюючись, що Давид усе ще помститься йому, він сповнився такого жаху, що впав у повне безпам'ятство. Через десять днів він помер. Життя, дане йому Богом, стало лише прокляттям для світу. Серед веселощів і розваг Бог оголосив йому, як багачеві з притчі: “У цю ніч душу твою візьмуть у тебе” (Луки 12:20).

Пізніше Давид взяв Авігайлу собі за дружину. У нього вже була дружина, але існуючий на той час звичай згубно позначився і на його рішеннях та діях. Навіть великі і праведні мужі помилялись, запозичуючи світські звичаї. Упродовж усього свого життя Давид гостро відчував гіркі результати свого багатожонства.