Розділ 52. Щорічні свята

Свято кучок, як і Пасха, нагадувало про пам'ятну подію. На згадку про мандрівне життя в пустелі люди залишали свої оселі, жили в наметах або курінях, зроблених із зелених гілок “гарного дерева, пальмового віття і галузок густолистого дерева та приточних тополь (верболозу)” (Левіт 23:40, 42—43).

Першого дня відбувалося священне зібрання, і до семи днів свята додавався ще восьмий день, який святкувався таким же чином.

Ці щорічні свята надихали серця молодих і старших ізраїльтян на служіння Богові, а спілкування людей з різних куточків країни сприяло зміцненню їхньої любові до Бога і ближнього. Було б добре, щоб Божий народ і нині відзначав це свято як радісний спомин про Божі благословення. Як ізраїльський народ вшановував звільнення, яке Бог вчинив для їхніх батьків, та чудеса, здійснені Ним для збереження їх після виходу з Єгипту, так і ми повинні з вдячністю згадувати ті різноманітні шляхи, за допомогою яких Господь вивів нас зі світу, з темряви омани до дорогоцінного світла Своєї істини та благодаті.

Тим, хто проживав далеко від Скинії, доводилося витрачати щороку більше місяця на відвідування щорічних свят. Цей приклад посвячення Богові наголошує на важливому значенні богослужінь взагалі та необхідності підкоряти свої егоїстичні, земні інтереси усьому тому, що є духовним і вічним. Ми багато втрачаємо, нехтуючи можливістю збиратися разом, аби підкріпити й підбадьорити один одного в служінні Богові. Через те істини Його Слова тьмяніють у нашій свідомості, втрачаючи своє важливе значення. Освячуючий вплив більше не осяває, не пробуджує наших сердець, і в результаті ми переживаємо духовний занепад. Ми багато втрачаємо у своєму християнському спілкуванні через відсутність співчуття один до одного. Хто замикається в самому собі, той не відповідає тому положенню, до якого покликав його Бог. Всі ми — діти одного Отця, і наше щастя залежить одне від одного. Ми повинні пам'ятати про обов'язки по відношенню до Бога і людства. Правильний розвиток властивих природі людини потреб життя в суспільстві породжує співчуття до наших братів і робить нас щасливими, якщо ми намагатимемось зробити щасливими інших.

Свято кучок було не лише подією пам'ятного значення, а й прообразом. Воно не тільки нагадувало про тимчасову блуканину по пустелі, але й було святом жнив, яке відзначалося на честь збирання всіх плодів землі, вказувало на майбутнє, — на той великий день останніх жнив, коли Господар жнив пошле Своїх женців зв'язати кукіль у пучки для вогню, а пшеницю зібрати до Божої клуні. Це буде час, коли усі нечестиві загинуть. З ними станеться так, “якби їх ніколи не було” (Овдія 16); увесь Всесвіт об'єднається в радісному прославленні Бога. Йоан у книзі Відкриття говорить: І кожне створіння, що на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: “Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві — благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!” (Об'явлення 5:13).

Ізраїльтяни прославляли Бога під час свята кучок, згадуючи про Його милість, явлену їм у визволенні з єгипетської неволі, та ніжну турботу про них під час блукань у пустелі. Вони тішилися думкою про те, що отримали прощення і прийняті Богом завдяки служінню у великий день примирення й очищення, який передував цьому святу. Але коли люди, викуплені Господом, назавжди звільнені від рабства прокляття, під яким “усе створіння разом зітхає й мучиться донині” (Римлянам 8:22), будуть зібрані в небесному Ханаані, вони тішитимуться радістю невимовною і преславною. Велика справа примирення, яку Христос звершував для людей, закінчиться, і їхні гріхи будуть назавжди стерті.

“Звеселиться пустиня та суха земля,

радітиме степ, і зацвіте, мов нарцис!

Хай квітом процвітає і веселиться,

нехай радіє та співає,

бо буде дана йому слава Лівану,

пишнота Кармелу й Сарону;

вони бачитимуть славу Господа,

велич нашого Бога!..

Тоді прозрять очі сліпих,

і відкриються вуха глухим,

тоді буде скакати кульгавий, немов олень,

і озветься піснею язик німого,

бо води в пустелі заб'ють джерелом

і потоки в степу!