Розділ 35. Повстання Корея

Коли ізраїльтяни таким чином зібралися перед Божим лицем, “явилась слава Господня всій громаді”. Мойсей та Аарон отримали божественне застереження: “Відійдіть від цієї юрби, — Я винищу їх в одну мить!” Та, впавши долілиць, вони молилися: “О Боже, Боже духів усіх живих! Як згрішив один чоловік, то чи будеш гніватись на усю громаду?”

Корей залишив зібрання, щоб приєднатися до Датана й Авірона, у той час, як Мойсей у супроводі 70 старійшин пішов, щоб дати останнє застереження тим, котрі відмовилися прийти до нього. Люди йшли слідом, тому перед тим, як зробити це, Мойсей, згідно з божественним повелінням, наказав народові: “Відступіться від наметів цих нечестивих людей і не торкайтеся нічого, що належить їм, щоб і ви не загинули за їхні гріхи”. Народ послухався, оскільки передчуття суду, що наближався, охопило всіх. Таким чином головні заколотники побачили, що залишені тими, кого вони звели, та від цього їхня зухвалість не зменшилася. Разом з родинами вони стояли біля входів до своїх наметів, ніби кидаючи виклик божественному застереженню.

В ім'я Ізраїлевого Бога Мойсей привселюдно проголосив: “Ось із чого ви зрозумієте, що Господь послав мене зробити все те, що я зробив, а не з власної волі я діяв. Якщо вони повмирають, як умирає кожна людина, і їх спіткає та сама доля, що й кожної людини, то не Господь послав мене! А коли Господь створить щось нечуване і земля відкриє уста свої та й поглине їх та усе, що є в них, і вони зійдуть живими до шеолу, тоді знайте, що ці люди зневажили Господа”.

Охоплений жахом ізраїльський народ, погляди якого були спрямовані на Мойсея, стояв, очікуючи того, що має статися. Як тільки Мойсей замовк, земля розверзлася, і заколотників разом з усім, що їм належало, поглинула безодня — і “і вони зникли з-поміж громади!” Люди ж, осуджуючи себе за причетність до гріха, кинулися тікати.

Проте на цьому Божі суди не скінчилися. З хмари вийшов вогонь і пожер тих 250 князів, які продовжували кадити. Ці люди не були призвідниками заколоту, а тому не загинули разом з ватажками. Їм було дозволено побачити покарання тих, хто ввів їх у спокусу; вони мали змогу розкаятись, але їхні симпатії залишались на боці бунтівників, через що вони розділили їхню долю.

Божественний суд над Кореєм і його прибічниками міг бути призупинений навіть тоді, коли Мойсей благав Ізраїль покаятись, шукати прощення і таким чином врятуватись від загибелі. Та затята упертість вирішила їхню долю. Фактично, вся громада була причетною до їхньої вини, оскільки всі, більшою чи меншою мірою, підтримували їх. Однак Бог у Своєму великому милосерді провів розмежувальну лінію між ватажками повстання і тими, хто пішов за ними. Людям, котрі дозволили ошукати себе, був даний час, щоб розкаятись. Їм було дано безліч доказів того, що вони помилялися, а Мойсей був правий. Надзвичайний видимий прояв Божої сили розвіяв усякі сумніви.

Ісус, Ангел, Який ішов попереду єврейського народу, намагався спасти його від загибелі. Він мав можливість отримати прощення. Божий суд, що наблизився до нього, закликав до покаяння. Особливе втручання Небес, якому неможливо було опиратися, поклало край повстанню. Якщо б тоді вони прийняли волю Божого Провидіння, то були б урятовані. Та хоч вони уникли Божих судів, злякавшись смерті, бунтівний дух не згасав. Тієї ночі вони повернулися до своїх наметів налякані, але не покаяні.

Зведені Кореєм та його спільниками вони насправді повірили у свою добропорядність і в те, що Мойсей принижує і кривдить їх. Якщо вони погодяться з тим, що Корей та його прихильники помиляються, а Мойсей правий, тоді їм доведеться визнати, що вирок, за яким вони мали померти в пустелі, проголошений Богом. Вони ніяк не бажали визнати це і намагалися переконати себе, що Мойсей обманув їх. Вони плекали надію, що ось-ось буде запроваджено новий порядок, коли докори поступляться місцем похвалі, а замість тривоги і незгоди настане спокій. Зовсім ще недавно мужі, що загинули, нашіптували їм потішаючі, приємні слова, нібито виявляючи до них велику зацікавленість та любов; тоді народ вирішив, що Корей та його товариші були добрими людьми, а Мойсей якимось чином був винуватий у їхній загибелі.

Навряд чи існує для Бога більша образа, ніж та, коли люди з презирством відкидають знаряддя, які Він пропонує для їхнього спасіння. Ізраїльтяни не тільки вчинили це, а й мали намір убити Мойсея та Аарона. Однак їм і на думку не спадало, що за такий тяжкий гріх їм необхідно просити прощення в Бога. Ту ніч випробовування вони провели не в розкаянні й визнанні гріхів, а в роздумах над тим, як протистати доказам, за якими вони є великими грішниками. Бунтівники все ще виношували ненависть до мужів, призначених Богом, і гуртувалися, щоб чинити опір їхній владі. Сатана ж був постійно поруч, аби спотворювати їхнє мислення і, засліпивши очі, призвести до загибелі.

Увесь Ізраїль, охоплений жахом, чуючи волання приречених грішників, над якими зачинялась прірва, втікав у тривозі зі словами: “…Щоб земля не поглинула й нас!”

Другого дня вся громада Ізраїлевих синів стала нарікати на Мойсея та Аарона, говорячи: “Ви погубили Господній народ!” І вони знову були готові вчинити насильство над своїми вірними вождями.

Божественна слава перебувала у хмарі над Скинією, і голос із хмари звернувся до Мойсея та Аарона: “Відійдіть від цієї громади, Я винищу їх умить!”

Вина гріха не обтяжувала Мойсея, а тому він не відчував страху й не квапився залишати громаду на загибель. Мойсей зволікав, виявляючи під час цієї жахливої кризи щиру зацікавленість і любов пастиря до отари, дорученої його опіці. Він благав, щоб Божий гнів не знищив цілковито вибраний Ним народ. Своїм заступництвом Мойсей зупинив руку відплати, і непокірний, бунтівний Ізраїль не був знищений остаточно.

Однак Ангел гніву вийшов, щоб нищити, і страшна пошесть звершувала свою згубну справу. За наказом брата Аарон узяв кадильницю і поспішив у гущу зібрання, щоб “очистити народ”. “І став він між померлими та живими”. Разом з димом кадіння, молитви Мойсея в Скинії піднялися до Бога і моровиця припинилася, але чотирнадцять тисяч сімсот ізраїльтян лежали мертвими, як доказ власної вини за нарікання й непокірність.

Після цього був представлений ще один доказ того, що священство зберігається за сім'єю Аарона. За Божим наказом кожне покоління приготувало спеціальний жезл, на якому було написано його ім'я. Ім'я Аарона було написане на жезлі покоління Левія. Жезли-палиці були покладені в Скинії зібрання “перед Ковчегом Заповіту”. Дерев'яний жезл, що оживе і зацвіте, мав стати ознакою того, що Господь обрав саме це покоління для священнослужіння. Наступного дня “розквітла палиця Аарона з дому Левія, — і пустила бруньки, зацвіла квітками й вродила дозрілі мигдалі!” Її показали усьому народові, а потім поклали в Скинії Заповіту як свідчення усім наступним поколінням. Це диво з успіхом розв'язало питання про священство.

Тепер цілковито було доведено, що Мойсей та Аарон говорили від Божого Імені, і народ зрозумів правдивість небажаної істини про те, що усім доведеться померти в пустелі. “То ж ми повмираємо, — вигукнули вони, — загинемо, усі ми загинемо!” Тепер тільки вони визнали, що згрішили, повставши проти своїх вождів, і що Корей та його прибічники зазнали справедливої Божої кари.

Повстання Корея у мініатюрі виявило дію того духа, який призвів до повстання сатани на небесах. Гордість і честолюбство спонукали Люцифера оскаржувати Боже правління, домагатися усунення правління, запровадженого на Небесах. З часу свого падіння він поставив собі за мету навіювати людям той же дух заздрості та незадоволення, ті ж честолюбні прагнення високих посад і почестей. Саме так він працював над умами Корея, Датана й Авірона, викликаючи в них бажання самозвеличення, породжуючи заздрість, недовір'я й непокору. Сатана спричинився до того, що вони відкинули Бога як свого Вождя, відкидаючи мужів, призначених Ним. Наріканнями на Мойсея та Аарона вони зневажали Бога, однак залишалися настільки засліпленими, що вірили у власну праведність, а до мужів, які справедливо докоряли їх за гріхи, поставилися як до прибічників сатани.

А хіба сьогодні не існує такого зла, яке призвело Корея до загибелі? Гордощі та честолюбство дуже поширились, і коли їх живити, вони дуже скоро відчинять двері заздрості та боротьби за першість; душа поволі відвертається від Бога і несвідомо для себе виявляється втягнутою до лав сатани. Подібно до Корея і його спільників, багато хто навіть з так званих послідовників Христа, складають плани і так старанно домагаються свого звеличення, що, бажаючи заручитися співчуттям і підтримкою людей, готові спотворювати істину, виставляти у неправдивому світлі Господніх слуг, звинувачуючи їх навіть у низьких, егоїстичних мотивах, якими керуються їхні власні серця. Вперто дотримуючись неправди всупереч усім доказам, вони нарешті починають вірити в неї, приймаючи самообман за правду. Намагаючись підірвати довір'я народу до вибраних Богом мужів, такі люди можуть навіть щиро вірити в те, що роблять добру справу і правдиво служать Богові.

Євреї не бажали коритися Господнім повелінням і обмеженням. Вони виявляли неспокій, а зустрівшись з обмеженнями, не бажали чути докорів. Саме це стало причиною їхнього нарікання на Мойсея. Якби їм було дозволено робити усе, що заманеться, тоді було б менше скарг на їхнього вождя. Упродовж усієї історії Церкви Божі слуги завжди зустрічалися з проявами такого духа.

Через потурання гріху люди відкривають сатані доступ до свого розуму, переходячи в своєму нечесті від однієї стадії до іншої. В міру відкинення світла розум затьмарюється, а серце робиться жорстоким, так що буває вже легше зробити наступний гріховний крок і відкинути світло, яке ще жевріє, аж доки звичка грішити не укоріниться остаточно. Гріх для них перестає бути гріхом. Вірний служитель Божого Слова, викриваючи їхні гріхи, у більшості випадків викликає в них ненависть. Не бажаючи зазнати болю і жертви, без яких неможлива жодна реформа, вони повстають проти Божого слуги, звинувачуючи служителя у тому, що його докори нібито безпідставні та надто суворі. Подібно до Корея, вони стверджують, що люди невинні, а того, котрий їх докоряє, роблять причиною усього лиха. Заспокоюючи дим обманом власне сумління, заздрісники й незадоволені об'єднуються, щоб сіяти в Церкві незгоду і таким чином ослаблювати руки тих, хто збудовує її.