Розділ 23. Єгипетські кари 

Мойсей розумів, що боротьба ще не закінчилась. Визнання фараона та його обіцянки не були результатом докорінної зміни його поглядів або серця, а були викликані страхом і стражданням. Проте Мойсей пообіцяв виконати його прохання, щоб не давати володареві Єгипту приводу для подальшого опору. Незважаючи на шалену бурю, пророк вийшов, і фараон разом з усіма своїми прибічниками стали свідками того, як сила Єгови зберегла Божого посланця. Вийшовши з міста, Мойсей “простяг руки свої до Господа, — і припинились громи та град, а дощ також не лив більше на землю”. Але як тільки фараон заспокоївся, його серце знову стало впертим.

Тоді Господь сказав Мойсеєві: “Увійди до фараона, бо Я зробив запеклим серце його та серце рабів його, щоб показати інші ознаки Мої серед нього, і щоб ти розповідав синові своєму та онукові, що Я зробив в Єгипті, а також про ознаки Мої, що вчинив Я серед них. І ви дізнаєтесь, що Я — Господь!” Господь виявляв Свою силу, щоб зміцнити віру ізраїльського народу в Нього — єдиного правдивого, живого Бога. Він бажав також представити незаперечний доказ того, яку різницю Він робить поміж ними та єгиптянами, щоб усі народи зрозуміли, що євреї, яких вони зневажали і гнобили, перебувають під захистом Небесного Бога.

Мойсей попередив монарха: якщо він і надалі виявлятиме впертість, його спіткає інша кара — сарана, яка вкриє лице землі та з'їсть всю зелень, що залишилась після граду; більше того, вона наповнить усі оселі і навіть царський палац. Такої кари, за його словами, “не бачили твої батьки та батьки батьків твоїх від дня існування їх на землі аж до сьогодні!”

Фараонові придворні стояли, вражені жахом. Втрата худоби завдала країні великих збитків. Багато людей загинуло від граду. Ліси були знищені; врожай загинув. Дуже швидко єгиптяни втрачали те, що придбали працею євреїв. Усій країні загрожував голод. Князі та придворні оточили фараона, гнівно вимагаючи: “До яких пір цей накликатиме на нас нещастя? Відпусти цих людей, — і нехай вони служать Господеві, Богові своєму. Чи ти не бачиш, що гине Єгипет?”.

Знову покликали Мойсея й Аарона, і монарх сказав їм: “Ідіть, служіть Господеві, Богові вашому. Хто має йти?”.

Вони відповіли: “Ми підемо з молоддю нашою та зі старими нашими, зі синами нашими та з дочками нашими, з вівцями та волами нашими підемо, — бо в нас свято Господнє”.

Фараон розлютився. “Нехай буде так, Господь із вами, — закричав він, — коли я відпущу вас і дітей ваших! Та глядіть, бо щось лихе ви задумали. Тож нехай ідуть самі чоловіки, та й служать Господеві, оскільки саме того ви бажаєте”. І вигнано їх від фараона. Фараон мав намір погубити ізраїльтян тяжкою працею, однак тепер робив вигляд, ніби глибоко зацікавлений у їхньому добробуті, ніжно турбується за їхніх дітей. Насправді ж він бажав утримувати дітей і жінок в якості заручників, змушуючи таким чином чоловіків повернутися.

Мойсей простягнув свою палицю над землею — повіяв східний вітер і приніс зі собою сарану. “Дуже багато! До цього не було такої сарани, та й потім ніколи не буде!” Хмари сарани закрили небо, потемніла земля; і поїла сарана усі рештки зелені. Фараон поспішно послав за пророками і, коли вони прийшли, сказав: “Згрішив я Господеві, Богові вашому, та й перед вами! А тепер простіть же мій гріх ще цього разу, і помоліться до Господа, вашого Бога, — нехай лише відверне від мене цю смерть!” Вони так і зробили. І знявся сильний західний вітер та й поніс сарану до Червоного моря. Але фараон і цього разу закам'янів у своєму рішенні.

Єгиптяни були на межі відчаю. Кари, яких вони вже встигли зазнати, здавалися нестерпними, і люди сповнились жахом перед майбутнім. Народ поклонявся фараонові як представникові їхнього божества, але тепер чимало з них переконались, що він чинив опір Тому, Кому підкорялись усі стихії. А поневолені євреї, користуючись такими надзвичайними перевагами, ставали дедалі впевненішими у своєму визволенні. Наглядачі вже не наважувалися гнобити їх, як раніше. Увесь Єгипет був охоплений потаємним страхом, щоб пригноблений народ не повстав і не помстився за заподіяне зло. Люди, затамувавши подих, запитували: “Що буде далі?”.

Раптом землю вкрила темрява, така густа і непроглядна, що здавалася “відчутною на дотик”. Люди нічого не бачили, навіть саме повітря, здавалося, стало густим настільки, що було важко дихати. “Не бачили один одного, і ніхто не рухався зі свого місця три дні! В оселях же Ізраїлевих синів було світло”.

Сонце і місяць були об'єктами поклоніння єгиптян; у цій таємничій темряві як народ, так і його боги були вражені силою, яка стала на захист поневолених (Додаток 2). Однак якою б жахливою не була ця кара, вона свідчила про Боже милосердя і Його небажання губити. Бог дав людям час на роздуми та покаяння, перш ніж піддати їх останньому, найжахливішому покаранню.

Нарешті страх все ж примусив фараона піти на подальші поступки. Наприкінці третього дня темряви він прикликав Мойсея і погодився відпустити ізраїльтян за умови, що вони залишать дрібну та велику худобу. “Не зостанеться ані копита… — відповів непохитний єврей, — бо ми й самі не знаємо, чим служитимемо Господеві, поки не прибудемо туди”. Не в силі більше стримувати себе, цар вибухнув гнівом: “Іди геть від мене! Стережися, щоб ти більше не з'являвся переді мною, бо того дня, коли побачиш лице моє, ти помреш!” Фараон почув у відповідь: “Правду сказав ти… Я більше уже не побачу лиця твого”.

“Мойсей став дуже великим в Єгипетськім краї в очах фараонових рабів та в очах усього народу”. Він викликав у єгиптян благоговійний страх. Фараон не наважився заподіяти йому шкоди, оскільки єгипетський народ вбачав у ньому єдину людину, здатну звільнити його від кар. Вони бажали, щоб ізраїльтянам було дозволено вийти з Єгипту. І тільки фараон та жерці до кінця опиралися вимогам Мойсея.