Розділ 23. Єгипетські кари 

Божа рука, а не сила чи здібність Мойсея та Аарона звершувала чудеса, явлені ними перед фараоном. Ці ознаки і чудеса мали переконати фараона в тому, що великий “Я є” послав Мойсея і що обов'язок царя — відпустити Ізраїля для служіння живому Богові. Чарівники також показали подібні ознаки і чудеса, оскільки вони звершували їх не лише своєю майстерністю, але й силою свого бога — сатани, котрий допомагав їм імітувати діяльність Єгови.

Насправді ж палиці чарівників не перетворилися на зміїв. Застосувавши чари за допомогою великого ошуканця, вони створили лише видимість чуда, адже сатані не під силу перетворити палиці на живих зміїв. Князь зла, хоч і володіє усією мудрістю і могутністю ангела, все ж не має сили творити або давати життя; цей привілей належить виключно Богові. Але, що було під силу сатані, він здійснив, здійснивши підробку. На думку сторонніх спостерігачів, палиці перетворилися на зміїв. У це також повірили і фараон, і його придворні. Зовні вони нічим не відрізнялися від змія; на якого перетворилася палиця Мойсея. Хоча Господь зробив так, що справжній змій проковтнув фальшивих, навіть це, на думку фараона, було не виявом Божої сили, а результатом того, що Мойсей був більш вправний у чаклунстві, ніж царські слуги. Бажаючи виправдати власну впертість, з якою він опирався божественному повелінню, фараон шукав приводу, щоб викликати зневагу до чудес, які Бог здійснив через Мойсея. Сатана дав йому саме те, чого він хотів. Діючи через ворожбитів, він змусив єгиптян повірити, що Мойсей та Аарон — лише чарівники та ворожбити, а вістка, яку вони принесли, походить не від Бога, а тому не заслуговує жодної уваги. Таким чином, сатана за допомогою власної підробки досягнув мети. Єгиптяни стали ще сміливішими у своєму опорі, а фараон зробив своє серце запеклим проти істини. Сатана сподівався також похитнути віру Мойсея й Аарона щодо божественного призначення їхньої місії, щоб перемога була за його слугами. Він не бажав, щоб ізраїльський народ звільнився з рабства і служив живому Богові.

Здійснюючи чудеса через ворожбитів, князь зла мав перед собою значно важливішу мету. Він добре знав, що Мойсей, звільнивши синів Ізраїлю від рабського ярма, стане символом Христа, Котрий повинен визволити людську сім'ю з-під влади гріха. Він також знав, що коли з'явиться Христос, матимуть місце великі чудеса як доказ світові, що Його послав Бог. Сатана побоювався за свою владу. Займаючись підробкою чудес, які Бог здійснював через Мойсея, він сподівався не тільки перешкодити визволенню Ізраїля, а й домогтися того, щоб убити в людях, які житимуть у наступних поколіннях, віру в чудеса Христа. Сатана постійно намагається імітувати діяльність Сина Божого, зміцнити свою владу та Вимоги. Він змушує людей розцінювати чудеса Христа як результат людської майстерності та сили. Таким чином він вбиває у багатьох душах віру в Христа як Божого Сина, змушуючи їх відкинути милостиві дари благодаті, які пропонує План спасіння.

Мойсей та Аарон отримали повеління вийти наступного ранку на берег річки, куди зазвичай приходив фараон. Повноводий Ніл був джерелом їжі й багатства усього Єгипту; річці поклонялися як богові, і монарх щодня приходив сюди для здійснення релігійних обрядів. Тут брати знову повторили Боже повеління, а потім, простягнувши руку з палицею, вдарили нею по воді. Води священного потоку перетворилися на кров, риба загинула, а від річки поширювався неприємний запах. Вода в оселях і та, що зберігалася в резервуарах, також перетворилася на кров. Але “так само зробили єгипетські чарівники своїми чарами”, і “повернувся фараон, і ввійшов до дому свого, і було йому й це байдуже”. Сім днів тривала кара, але безрезультатно.

І знову була простягнута палиця над водами, і з річки вийшли жаби та й розлізлися по всій землі. Вони наповнили будинки, зайняли спальні, покої, позалазили навіть у печі та діжки для тіста. Єгиптяни вважали жаб священними, тому не наважувалися знищувати їх; дуже скоро присутність цих слизьких істот стала нестерпною. Ними кишів навіть палац фараона, і той із нетерпінням чекав, коли врешті-решт можна буде позбутися їх. Ворожбитам вдалося зробити видимість чуда, викликавши також появу жаб, проте позбутися їх вони не змогли. Побачивши це, фараон дещо упокорився. Він послав за Мойсеєм та Аароном і сказав: “Благайте Господа, і нехай виведе ці жаби від мене й від народу мого, а я відпущу народ той, — і нехай приносять жертви для Господа!”. Нагадавши фараонові про його минулі хвастощі, брати попросили його призначити час, коли їм помолитися, щоб кара була усунена. Цар призначив наступний день, у глибині душі сподіваючись, що за цей час жаби зникнуть самі; таким чином він надіявся врятуватися від гіркого приниження, яким, на його думку, було впокорення перед Богом Ізраїля. Проте кара тривала до призначеного часу, після чого жаби вимерли по всій єгипетській землі, але сморід від їхніх мертвих тіл занечистив повітря.

Господь міг би в одну мить перетворити їх на порох, але Він не зробив цього, щоб цар і його народ не вважали це наслідком ворожбитства або чаклунства, на зразок того, чим займалися чарівники. Мертвих жаб збирали цілими купами. Це було для фараона й усього Єгипту доказом, якого не могла заперечити їхня порожня філософія, а саме: це не чари, а суд Небесного Бога.

“І побачив фараон, що сталось полегшення, і знову стало запеклим серце його”. За Божим повелінням Аарон простягнув свою руку, і земний порох перетворився на мошки в усьому Єгипетському краї. Фараон звелів ворожбитам зробити те саме, але вони не змогли. Таким чином виявилося, що сатана не може вчинити усього, що робить Бог. Самі ворожбити визнали: “Це перст Божий!” Та фараон все ще залишався непохитним.

Оскільки прохання і застереження виявилися безрезультатними, прийшла наступна кара. Про час її приходу було сказано наперед, щоб її поява не була приписана випадковості. Мухи наповнили оселі, роїлися по всій землі так, що “нищилась земля через ті рої мух”. Укуси великих отруйних мух були вельми болісними як для людей, так і тварин. Як і було передречено, ця кара не торкнулася землі Ґошен.

Нарешті фараон дозволив ізраїльтянам принести жертву в Єгипті, але вони відмовилися, не прийнявши таких умов. “Не годиться чинити так, — сказав Мойсей, — ми маємо приносити жертви, якими гидують єгиптяни, і вони вкаменували б нас!” Тварини, яких євреї приносили в жертву, вважалися у єгиптян священними; до них ставилися з таким благоговінням, що вбити одну з них навіть випадково вважалося злочином, гідним смертної кари. Євреї не могли здійснити свого служіння в Єгипті, не завдавши образи своїм господарям; Мойсей знову запропонував фараонові відпустити народ до пустелі на три дні дороги. Монарх погодився і благав Божих рабів помолитися, аби ця кара була усунена. Вони обіцяли зробити так, але застерегли його, щоб він не поводився з ізраїльтянами лукаво. Кара була усунена, але серце фараона зробилося запеклим через постійний опір; він і надалі відмовлявся поступитися.

Тоді було завдано ще жахливішого удару: худобу єгиптян, яка була на пасовиськах, вразила моровиця. Загинули як священні тварини, так і в'ючні: корови, воли, вівці, коні, верблюди й осли. Єгиптянам було сповіщено, що на євреїв ця кара не пошириться, і фараон, пославши людей до осель ізраїльтян, упевнився в правдивості слів Мойсея. “З худоби Ізраїлевих синів не загинуло ані одне”. Однак фараон і далі залишався упертим.

Потім Мойсеєві було наказано взяти попелу з печі та кинути його “до неба на очах фараонових”. Цей акт був сповнений глибокого змісту. За 400 років до цього Бог показав Авраамові, що його народ зазнає у майбутньому пригноблення, вдавшись до таких символів, як дим з печі та полум'я вогню. Бог сказав тоді, що судитиме їхніх гнобителів і виведе поневолених із великим майном. У Єгипті ізраїльський народ довго знемагав у печі страждань. Цей вчинок Мойсея став запевненням для них у тому, що Бог пам'ятає про Свій Заповіт і час визволення надійшов.

Коли Мойсей кинув попіл до неба, дрібні порошинки розсіялися по всій Єгипетській землі, і де б вони не падали, “понаривали чиряки на людях й на скотині”. Досі священики та ворожбити підтримували фараона в його протидії Богові, але надійшла кара, яка торкнулася навіть їх. Уражені огидною і болісною хворобою, жалюгідні через вихваляння своєю силою, вони не могли більше боротися з Богом Ізраїлю. Увесь народ мав змогу пересвідчитись у тому, якою помилкою було вірити в чарівників, неспроможних захистити навіть самих себе.

Однак серце фараона ставало дедалі запеклішим. Тепер Господь послав до нього таку вістку: “Бо цього разу Я пошлю всі кари Мої на тебе, і на рабів твоїх, і на народ твій, щоб ти пізнав, що немає на всій землі Такого, як Я!.. І лише для цього Я пощадив тебе, щоб показати на тобі Мою силу”. Не слід вважати, ніби Бог дав йому життя саме з цією метою, та все ж Його Провидіння так керувало подіями, що він зійшов на престол у час, призначений для визволення Ізраїлю. Хоча цей зарозумілий тиран через власні злочини позбавив себе милості, все ж життя царя було збережене, аби через його впертість Господь міг здійснити Свої чудеса в Єгипетській землі. Перебігом подій керує Боже Провидіння. Бог міг посадити на престол милосерднішого царя, який не наважився б опиратися могутнім виявам божественної сили. Але в такому разі не здійснилися б Господні наміри. Він допустив, щоб Його народ зазнав жорстокості єгиптян і щоб ізраїльтяни не були зведені згубним впливом ідолопоклонства. Ставленням до фараона Господь показав Свою огиду до ідолопоклонства та рішучість, з якою Він каратиме жорстокість та утиск.

Про фараона Бог сказав: “Я зроблю запеклим серце його, — і він не відпустить народу” (Вихід 4:21). Жодна надприродна сила не була застосована для того, щоб зробити твердішим серце царя. Бог дав фараонові найразючіші докази божественної сили, але монарх уперто відмовлявся прийняти світло. Кожний відкинутий ним вияв безмежної сили робив його ще запеклішим у повстанні проти Бога. Насіння протистояння, яке він посіяв, відкинувши перше чудо, принесло свої плоди. Він продовжував дотримуватися власного шляху, стаючи дедалі запеклішим, а його серце — все більш кам'яніло, доки не побачив холодних обличь своїх мертвих дітей-первістків.

Бог звертається до людей через Своїх слуг, посилаючи застереження та викриваючи гріх. Він кожному дає змогу виправити свої помилки, щоб вони не вкорінилися і не стали рисами характеру; але якщо хтось не бажає виправитися, то божественна сила втручається, аби запобігти наслідкам його власних дій. З кожним разом людині дедалі легше зробити цей крок. Вона робить своє серце нечутливим до дії Святого Духа; продовжуючи відкидати світло, особистість опиняється в такому становищі, коли навіть найвагоміший вплив не може справити на неї належного враження.

Хто піддався спокусі один раз, зробить це набагато швидше наступного разу. Кожне повторення гріха послаблює опір, засліплює очі та приглушує голос сумління. Кожне насіння поблажливості принесе свій плід. Бог не зробить чуда, аби перешкодити врожаю. “Бо що тільки людина посіє, те й пожне” (Галатам 6:7). Хто виявляє зухвале невір'я, холодну байдужість до божественної істини, пожинає лише те, що сам посіяв. Ось чому безліч людей із байдужістю стоїків сприймають істини, які колись хвилювали їх до глибини душі. Вони посіяли насіння, нехтуючи істиною та опираючись їй, тому й пожинають такий урожай.

Хто заспокоює своє порочне сумління думкою про те, що зможе зійти з гріховного шляху, варто йому лише цього захотіти; хто сподівається, що може легковажити закликами милості, не ризикуючи стати несприйнятливим до них, той чинить це, наражаючись на велику небезпеку для себе. Віддавшись великому бунтівникові, вони гадають, що в хвилину крайньої потреби, коли будуть оточені з усіх боків небезпеками, зможуть обрати собі іншого вождя. Однак це вже не легко зробити. їхній характер виявляється настільки повно сформованим під впливом виховання, досвіду та поблажливого ставлення до гріха, що в той критичний час вони вже не зможуть придбати подобу Ісуса. Якби на їхній дорозі не засяяло світло, справа виглядала б інакше. Божа Милість могла б втрутитись, даючи їм змогу прийняти її пропозиції, але оскільки світло вже довгий час відкидалось і зневажалось, то врешті-решт воно буде забране.

Фараон був попереджений про наступну кару — у вигляді граду — такими словами: “А тепер пошли, позаганяй свою худобу та усе, що твоє, в полі. Кожна людина й скотина, що залишиться в полі і не буде забрана додому, — буде побита градом, і вони повмирають”. Дощ або град були незвичайним явищем у Єгипті, і такої грози, яка була провіщена, ніхто ніколи не бачив. Чутка про це швидко поширилась, і ті, що повірили слову Господа, забрали свою худобу, а хто знехтував цим попередженням, — залишив її в полі. Таким чином, милість Божа була явлена і в судах. Народ був випробуваний; і виявилося, що в багатьох душах зародився Божий страх через виявлення Його сили.

Як і було передречено, знялася гроза; грім і град, змішаний з блискавицями, такий страшенний, що “не бувало такого у всім Єгипетськім краї, відколи тут живуть люди. І повибивав той граду всім Єгипті усе, що на полі, — від людини аж до скотини! І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав!” Руйнацією та спустошенням позначився шлях ангела-губителя. І тільки земля Гошен була помилувана. Так єгиптянам було показано, що ця земля перебуває під охороною живого Бога, що стихії підкоряються Його голосу і єдиний порятунок — послух Йому.

Увесь Єгипет тремтів перед страшним злиттям божественного суду. Фараон спішно послав за братами, і коли ті з'явилися, вигукнув: “Згрішив я тим разом! Господь — справедливий, а я та народ мій — несправедливі! Благайте Господа, і досить вже тих Божих громів та граду! А я відпущу вас, і ви більше не залишитеся”. Мойсей відповів: “Як вийду з міста, то простягну руки свої до Господа, — громи перестануть, а град припиниться, — щоб ти знав, що Господня земля! А ти й раби твої, — знаю я, ще не побоїтеся Господа Бога!”