Розділ 53. Перші судді

За основу цього розділу взято книгу Суддів, розділи 6—8; 10

Оселившись у Ханаані, ізраїльський народ не докладав особливих зусиль, аби повністю завоювати цей край. Задовольнившись отриманою територією, він втратив колишній запал і війни припинилися. “Коли ж Ізраїль зміцнився, то він наклав на ханаанеян данину, але не вигнав їх” (Суддів 1:28).

Господь зі Свого боку вірно виконав усі дані Ізраїлеві обітниці. Ісус Навин подолав силу хананеїв та поділив землю між поколіннями. Їм залишалося лише, покладаючись на обітницю про божественну допомогу, остаточно прогнати мешканців цієї землі. Та вони не зробили цього. Укладаючи угоди з хананеями, ізраїльтяни грубо порушували Боже повеління і тим самим не виконали умов, на яких Він обіцяв дати їм Ханаанську землю у володіння.

Ще на самому початку, коли Бог спілкувався з ними на Синаї, вони отримали застереження проти ідолопоклонства. Відразу після проголошення Закону їм через Мойсея щодо ханаанських народів було наказано: “Не будеш вклонятися їхнім богам, і не служитимеш їм, і не будеш діяти за вчинками їх; нещадно порозбиваєш і зруйнуєш їхні стовпи для богів. І служитимеш Господеві, Богові своєму, а Він поблагословить твій хліб та воду, і з-посеред тебе прожене хворобу” (Вихід 23:24—25). Бог запевнив ізраїльтян: доки вони залишатимуться вірними Богові, Він підкорятиме усіх їхніх ворогів. “Мій страх пошлю попереду тебе, і приведу в збентеження увесь той народ, куди ти увійдеш. І всі вороги твої втікатимуть перед тобою. І пошлю шершнів перед тобою, і вони виганятимуть перед тобою хіввіїв, ханаанеян та хіттеян. Не за один рік вижену їх перед тобою, щоб не став той Край спустошеним, і не намножилися проти тебе дикі звірі. Поволі Я буду їх виганяти перед тобою, аж поки ти намножися і заволодієш цим краєм… Я віддам у ваші руки мешканців Краю, і ти проженеш їх від себе. Не укладай з ними та їхніми богами угод. Не повинні вони жити у твоїм Краї, щоб не ввели тебе в гріх супроти Мене, коли служитимеш їхнім богам; це стало б пасткою тобі!” (Вихід 23:27—33). Ці постанови урочисто повторив перед своєю смертю Мойсей, а потім Ісус Навин.

Бог оселив Свій народ у Ханаані, щоб він як могутній щит стримував потік аморальності, здатний затопити увесь світ. Якби Ізраїль залишався вірним Богові, то, за Його наміром, він продовжував би завоювання, отримуючи перемогу за перемогою. Бог віддав би до рук Ізраїлю набагато могутніші народи, аніж хананеї. Тому була дана обітниця: “Якщо будете твердо дотримуватись усіх Заповідей, що я наказав виконувати…, — то Господь прожене перед вами усі ті народи, і ви владарюватимете ще більшими й могутнішими від вас народами. Кожне місце, куди ступить ваша нога, буде вашим. Від пустелі до Ливану, від великої річки Єфрату й аж до західного моря проходитиме ваш кордон. Не встоїть ніхто перед вами; так і страх перед вами пошле Господь, Бог ваш, на кожну землю, на яку ступите ногою вашою, як Він вас запевнив” (Повторення Закону 11:22—25).

Однак, незважаючи на своє високе покликання, ізраїльтяни обрали спокійне, легке життя самодогодження; вони не скористалися можливістю завершити завоювання країни, а тому наступні покоління страждали від залишків ідолопоклонницьких народів, які, за словами пророка, стали “колючками” для їхніх очей і “тернями” для їхніх боків (Числа 33:55).

Ізраїльтяни “змішувались з язичниками і приймали їхні звичаї” (Псалми 105:35). Вони укладали шлюби з хананеями; ідолопоклонство поширювалося по землі, як чума. “Вони служили їхнім ідолам, а ті пасткою стали для них. Вони навіть приносили в жертву синів своїх і дочок своїх демонам… І земля осквернилась від крові… Тому проти народу запалав гнів Господній, і спадок Його став Йому огидним” (Псалми 105:36—40).

Доки залишалося Живим покоління, навчене Ісусом Навином, ідолопоклонство не мало великого успіху, але батьки підготували дорогу відступництва для своїх дітей. Нехтування Божими застереженнями з боку тих, хто успадкував Ханаанську землю, посіяло насіння зла, яке принесло свої гіркі плоди багатьом наступним поколінням. Простий спосіб життя євреїв був гарантією їх фізичного здоров'я, та стосунки з язичниками призвели до потурання апетитові й пристрастям, що поступово послабило фізичну, моральну й розумову силу ізраїльтян. Гріхи віддалили їх від Бога; Його сила була забрана, і вони не могли вже подолати своїх ворогів. Таким чином, ізраїльтян поневолили ті народи, яких з Божою допомогою вони мали підкорити.

“Вони покинули Господа, Бога батьків своїх, Котрий вивів їх із Єгипту”. “Немов отару, Він вів народ Свій через пустиню… Вони засмучували Його своїми висотами, гнівили Його своїми бовванами”. Тому Господь “покинув оселю в Шіло, Скинію, де Він перебував серед людей, і віддав у неволю Він славу Свою, і величність Свою — в руки ворога” (Суддів 2:12; Псалми 77:52, 58, 60—61). Проте Господь не залишив Свій народ остаточно. Завжди був вірний Єгові залишок, і час від часу Господь посилав відданих Йому хоробрих мужів, щоб зруйнувати ідолопоклонство і звільнити Ізраїль від ворогів. Але як тільки визволитель помирав, народ, звільнившись від його впливу, поступово знову повертався до своїх ідолів. Таким чином, історія віровідступництва і покарання, визнання гріхів і визволення повторювалася знову й знову.

Царі Месопотамії, Моава, а потім филистимляни та хананеї з Гіцера під керівництвом Сісери один за одним гнобили Ізраїль. Отніїл, Егуд, Шамгар, Девора і Барак були визволителями свого народу. І ось знову “Ізраїлеві сини чинили зло в очах Господніх, і Він віддав їх у руки мідіянітян на сім років”. Досі рука гнобителя не дуже тяжіла над племенами, які жили на схід від Йордану, але тепер вони опинилися в числі перших, хто постраждав від цього лиха.

Амаликітяни, що проживали на півдні Ханаану, так само, як і мідіянітяни на східному кордоні з боку пустелі, усе ще залишалися непримиренними ворогами Ізраїлю. За часів Мойсея мідіянітяни були майже знищені ізраїльтянами, але з того часу вони вельми намножились і стали могутнім, численним народом. Це плем'я прагнуло помсти, і тепер, коли охороняюча рука Божа була забрана від Ізраїлю, надійшла слушна мить. Не лише покоління, що проживали на схід від Йордану, а й уся країна страждала від причинених ними спустошень. Дикі, люті мешканці пустелі, “у великій кількості, як сарана” (Суддів 6:5), розповсюдилися в країні разом зі своєю худобою й вівцями. Подібно до спустошливої чуми, вони розійшлися по всій країні — від ріки Йордан до филистимської рівнини. Вони з'являлись, коли достигав урожай, і залишалися, доки не закінчувався збір останніх плодів. Ці люди спустошували лани, грабували й кривдили мешканців краю, а після того знову поверталися до пустелі. Тому ізраїльтяни, котрі мешкали на відкритій місцевості, змушені були залишати свої оселі та скупчуватися в укріплених містах, шукаючи захисту у фортецях, а то й печерах та ущелинах гір. Ці утиски тривали сім років; але коли, перебуваючи у відчаї, народ Божий прислухався до Його докору і визнав свої гріхи, Бог знову послав їм помічника.

Гедеон був сином Йоаша з покоління Манасїїного. Рід, з якого походила ця родина, не посідав високого становища, але сім'я Йоаша вирізнялася сміливістю й чесністю. Про його хоробрих синів сказано: “Кожний мав вигляд царського сина”. Усі, крім одного, ім'я якого викликало страх у загарбників, полягли в боях з мідіянітянами. До Гедеона був звернений божественний заклик — стати визволителем свого народу.

У той час Гедеон молотив пшеницю. Приховавши трохи пшениці, він не наважувався вимолотити її на току, а вибрав з цією метою місце біля виноградного чавила; оскільки час збирання винограду був ще попереду, то на виноградники вороги не звертали особливої уваги. Гедеон мовчки працював у потаємному місці, із сумом роздумуючи про становище Ізраїлю і про те, як скинути ярмо гнобителів зі свого народу.

Раптом з'явився Ангел Господній і звернувся до нього зі словами: “Господь з тобою, хоробрий мужу!”

“О, Пане мій, — відповів той, — якщо Господь з нами, то чому усе це прийшло на нас? І де усі Його чудеса, про які розповідали нам наші батьки, говорячи: Ось з Єгипту вивів нас Господь? А тепер Господь покинув нас і віддав у руки мідіян”.

На це небесний Вісник відповів: “Іди в оцій своїй силі, і ти врятуєш Ізраїль з руки мідіян. Знай, Я посилаю тебе”.

Гедеон бажав отримати доказ того, що Той, Хто говорив з ним, був Ангелом Заповіту, Котрий у минулому був з Ізраїлем. Ангели Божі, котрі спілкувалися з Авраамом, одного разу затрималися, щоб скористатися його гостинністю; Гедеон також почав умовляти божественного Посланця бути його гостем. Увійшовши поспішно до свого намета, він приготував зі своїх убогих запасів козеня й опрісноки; усе це виніс і поставив перед Гостем. Але Ангел звелів йому: “Візьми це м'ясо й опрісноки, та й поклади на оцю скелю, а юшку вилий”. Гедеон так вчинив, і тоді він отримав ознаку, якої так бажав. Ангел доторкнувся кінцем палиці, що була в його руці, до м'яса й опрісноків, і вогонь, що вийшов з каменя, пожер жертву. Після цього Ангел зник.

Батько Гедеона — Йоаш, відступник, як і його співвітчизники, спорудив у Офрі, де мешкав, великого жертівника Ваалові, якому поклонялися жителі міста. Гедеонові було наказано зруйнувати цей жертівник, а на тому камені, де було спалене приношення, спорудити жертівник Єгові та принести жертву Господу. Жертвоприношення Богові були доручені священикам і могли здійснюватися тільки на жертівнику в Шіло, але Той, Хто запровадив обрядове служіння і на Кого вказували усі ці жертви, мав владу змінити вимоги. Визволенню Ізраїля мав передувати рішучий протест проти поклоніння Ваалові. Перш ніж вийти на поле бою з ворогами свого народу, Гедеон мав оголосити війну ідолопоклонству.

Божественне повеління було досконально виконане. Знаючи, що він зустріне опір, якщо діятиме відверто, Гедеон зробив цю справу таємно, за одну ніч, з допомогою слуг. Яким же великим був гнів мешканців Офри, коли наступного ранку вони прийшли поклонитися Ваалові! Відступники позбавили б Гедеона життя, якби Йоаш, котрий знав про відвідини Ангела, не став на захист свого сина. “Так це ви хочете обстоювати Ваала? — сказав Йоаш. — Чи може хочете допомогти йому? Хто за нього буде обстоювати, той помре ще до ранку. Якщо він бог, то нехай сам заступиться за себе проти того, хто зруйнував його жертівник”. Це означало: якщо Ваал не міг захистити свого жертівника, то як він може захистити своїх прихильників?