Розділ 53. Перші судді

Усі задуми вчинити насильство над Гедеоном були відкинуті, і коли він засурмив, скликаючи народ на війну, мужі Офри одними з перших згуртувалися під його прапором. Гедеон послав вісників до покоління Манасії, з якого походив, а також до поколінь Асира, Завулона, Нефталима, і усі відгукнулись на його заклик.

Гедеон не наважувався стати на чолі війська, не маючи повної впевненості в тому, що Бог покликав його до цієї справи і що Він буде з ним. Цей мужній чоловік молився: “Якщо Ти справді хочеш рятувати Ізраїль моєю рукою, як обіцяв, — то ось я розстелю на току вовняне руно; якщо роса впаде тільки на саме руно, а вся земля буде суха, то я знатиму, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як обіцяв”. Вранці вовна була мокрою, а земля — сухою. Але в Гедеона знову виник сумнів: адже вовна за своєю властивістю здатна вбирати вологу, що є в повітрі; ця перевірка не переконала його. Тому він знову просив ознаки, але вже протилежної тій, яку отримав, благаючи при цьому, щоб його надмірна обережність не прогнівила Бога. Гедеонове прохання було виконане.

Підбадьорений таким чином, Гедеон повів своїх людей на боротьбу із загарбниками. “Тоді усі мідіяніти й амаликітяни та сини Сходу зібралися разом, і, перейшовши Йордан, отаборились в долині Ізреел”. Під проводом Гедеона було 32000 чоловік; незважаючи на величезні полчища ворогів, що розташувалися перед ними, Господь сказав: “Забагато людей у тебе і Я не можу дати мідіянітян їм у руки, — щоб не загордився переді Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя врятувала мене. А тепер оголоси, отже, щоб люди почули:

Хто боязливий та полохливий, нехай повертається додому від гори Гілеад”. Ті, котрі боялися зустрітись з небезпекою і труднощами, котрих земні інтереси відвертали від Божої справи, не могли додати сили ізраїльській армії. їхня присутність тільки ослабила б інших. В Ізраїлі існував закон, згідно з яким перед початком бою до війська робилася відозва: “Хто є тут такий, що збудував новий дім, та ще не посвятив його? Нехай він повертається до свого дому, щоб не трапилось померти на війні і щоб хтось інший не посвятив його. Хто насадив виноградник і ще не користувався ним? Нехай він також повертається до свого дому, щоб не трапилось померти на війні і хтось інший не скористався ним. Хто засватав жінку, але ще не взяв її? Нехай повертається до свого дому, щоб не померти на війні і щоб інший не взяв її”. І далі урядники хай скажуть до народу: “Хто боязливий та м'якосердий? Нехай і він повертається до свого дому, щоб не послабив він сердець братів своїх, як серце його” (Повторення Закону 20:5—8).

Оскільки людей у Гедеона, порівняно з ворогом, було небагато, він утримався від цієї традиційної відозви і був вражений, коли почув, що його армія надто велика. Однак у серцях Свого народу Господь бачив гордість і невірство. Запалившись від рішучих закликів Гедеона, вони охоче вступили до війська, але чимало з них сповнилися страхом, побачивши велику армію мідіянітян. Однак у випадку перемоги Ізраїлю ці ж самі люди привласнили б славу собі замість того, щоб приписати перемогу Богові.

Гедеон підкорився повелінню Господа і з важким серцем спостерігав, як 22000 чоловік, що становило понад дві третини його армії, вирушили додому. І знову до нього було слово Господнє: “Ще забагато людей у тебе. Веди їх до води, і Я випробую їх там для тебе; про котрого Я скажу тобі: Цей нехай іде з тобою, — той і піде, а про кого Я скажу тобі: Цей нехай не йде, — той не піде”. Народ, сподіваючись, що незабаром піде у наступ на ворога, підійшов до води. Лише декотрі, поспіхом зачерпнувши рукою трохи води, попили і пішли далі, але майже всі стали на коліна і, не поспішаючи, пили з джерела. Тих, хто пив воду з руки, було лише 300 чоловік з 10000, які залишились після першої відозви, однак саме вони і були вибрані; іншим було дозволено повернутися додому.

Часто характер перевіряється найпростішими засобами. На тих, котрі в час небезпеки думали про задоволення власних потреб, не можна було покластись у критичні хвилини. Господь у своїй справі не знаходить місця для лінивих, а також тих, які догоджають собі. До невеликого числа обраних Ним мужів належали ті, котрі не дозволили б своїм бажанням бути перешкодою у виконанні покладених на них обов'язків. Триста вибраних мужів володіли не тільки сміливістю і самовладанням, — вони були людьми віри. Ці люди не опоганили себе ідолопоклонством. Бог міг керувати такими і через них дати визволення Ізраїлю. Успіх не залежить від кількості. Бог посилає визволення як через велику кількість людей, так і через малу. Він прославляється не стільки великою кількістю, скільки характером тих, хто служить Йому.

Ізраїльтяни розташувалися на схилі гори, що височіла над долиною, де отаборилися війська загарбників. “А мідіянітяни й амаликітяни та всі сини Кедему розташувались в долині, мов сарана, — така велика була їх численність. Так і верблюдам їхнім не було числа, — як піску на березі моря, — така кількість” (Суддів 7:12). Гедеон тремтів, думаючи про завтрашній бій. Але Господь звернувся до нього вночі та звелів разом з його помічником Пурою зійти до мідіянського набору, зазначивши при цьрму, що там він почує щось підбадьорливе. Гедеон пішов і, причаївшись у нічній тиші, слухав, як один із воїнів розповідав свій сон товаришеві: “Оце снився мені сон: котиться ото буханець ячмінного хліба мідіянітянським табором. А, докотившись до намета, ударив його так, що той упав, перевернувся і розпався”. Інший солдат відповів йому словами, які до глибини душі вразили невидимого слухача: “Це ніщо інше, як меч Гедеона, Йоашевого сина, мужа ізраїльського, — Бог дав у його руки мідіянітян і увесь цей табір”. Гедеон пізнав Божий голос, що звертався до нього через цих мідіянітянських воїнів. Повернувшись до свого невеликого загону, він сказав: “Уставайте, бо Господь віддав у ваші руки мідіянітянський табір!”

Бог також запропонував план нападу, і Гедеон відразу ж узявся за його здійснення. Триста чоловік було поділено на три загони. Кожному воїнові дали сурму і смолоскип, якого він мав поставити у глиняний глечик. Люди були розміщені таким чином, щоб могли підійти до мідіянітянського табору з різних боків. Глухої ночі, за сигналом військової сурми Гедеона, всі три загони засурмили в сурми, після чого, розбивши глечики і тримаючи в руках палаючі смолоскипи, кинулися на ворога з грізним бойовим кличем: “Меч Господа та Гедеона!”

Несподіваним виявилось пробудження сплячої армії. З усіх боків палали смолоскипи. Звідусіль чулися звуки сурм і вигуки нападаючих. Мідіянітяни, гадаючи, що потрапили в оточення переважаючої за силою армії, були охоплені панікою. З відчайдушними зойками вони кинулися рятувати своє життя і, приймаючи своїх воїнів за ворожих, убивали один одного. Коли розійшлася вістка про перемогу, тисячі ізраїльських мужів, відпущених додому, повернулися і взяли участь у переслідуванні втікаючого ворога. Мідіянітяни кинулися до Йордану, сподіваючись перейти річку і дістатися до свого краю. У той час Гедеон направив послів до Єфремового покоління із закликом перехопити втікачів біля південного броду. Сам він разом із загоном у 300 чоловік, — “змученими, однак переслідуючими”, — перейшов річку, йдучи по слідах втікачів, котрі щойно дісталися протилежного берега. Двоє князів — Зевах та Цалмунна, — котрі стояли на чолі усього війська і яким вдалося втекти разом з 15000 чоловік, були схоплені Гедеоном; їхня армія була розбита, а самі вони — узяті в полон і вбиті.

Під час цієї блискучої перемоги загинуло не менше як 120000 ворогів. Сила мідіянітян була розгромлена, і вони вже ніколи не могли воювати проти Ізраїлю. Вістка про те, що Бог Ізраїлю знову воював за Свій народ, швидко рознеслася по всіх околицях. Жодними словами неможливо описати той жах, що охопив навколишні народи, коли вони довідалися, за допомогою яких простих засобів була досягнута перемога над хоробрими і войовничими мідіянітянами.

Вождь, котрого Бог обрав для розгрому ворогів, не посідав якогось помітного становища в Ізраїлі. Гедеон не був ні начальником, ні священиком, ні левитом. Він вважав себе за найменшого в батьківському домі. Та Бог вбачав у ньому мужа сміливого й чесного. Гедеон не покладався на себе, але бажав у всьому дотримуватися вказівок Господа.

Бог не завжди запрошує для виконання Своєї справи найобдарованіших. Він обирає тих, кого може якнайкраще використати: “Перед славою йде покора” (Приповісті 15:33). Найуспішніше Господь може діяти через тих, які особливим чином усвідомлюють власну безпорадність, але покладаються на Нього як на свого Вождя і Джерело своєї сили. Таких Він робить сильними і мудрими, поєднуючи їхню слабкість зі Своєю силою, їхнє незнання зі Своєю мудрістю.

Господь міг би здійснити для Свого народу значно більше, якби ізраїльтяни виявили справжню покірність і смирення; але як мало таких людей, які, обійнявши відповідальну посаду та досягнувши успіху, не стали б самовпевненими і не забули про власну залежність від Бога. Ось чому, обираючи знаряддя для виконання Своєї роботи, Господь обминає тих, котрі в очах світу є великими, талановитими й здібними. Надто часто вони бувають гордими та самовпевненими. Такі люди вважають, що можуть обійтися без Божої поради.

Простий засіб — засурмити сурмою, — до якого вдалася армія Ісуса Навина, обходячи Єрихон, так само, як невеличкий загін Гедеона поблизу мідіянітянського війська, мав успіх у справі перемоги над могутніми Божими ворогами, але завдяки Його силі. Найдосконаліша система, будь-коли винайдена людьми, приречена на поразку, якщо в ній немає місця для Божої сили та мудрості; водночас найпростіші методи будуть успішними, якщо мають божественне схвалення і приймаються з вірою та смиренням. Довіра до Бога та послух Його волі мають неперевершене значення для християн у їхній духовній борні; це ми бачимо на прикладах Гедеона та Ісуса Навина в їхніх битвах з хананеями. Знову і знову виявляючи Свою силу при захисті ізраїльтян, Бог бажав зміцнити в людях віру до Нього, довір'я, яке спонукувало б їх шукати Його допомоги в кожну критичну хвилину. Він і нині готовий співпрацювати зі Своїм народом, здійснюючи великі справи за допомогою слабких знарядь. Небеса чекають, чи зрозуміємо ми свою потребу в Божій мудрості та силі? Бог “може зробити незрівнянно більше того, чого ми просимо або про що думаємо” (Ефесянам 3:20).

Повернувшись після переслідування ворогів, Гедеон почув звинувачення й докори співвітчизників. Коли на його заклик ізраїльські мужі зібралися проти мідіянітян, покоління Єфремове залишилось осторонь. Вони вважали цю справу небезпечною, а оскільки Гедеон не звернувся до них із особливим запрошенням, — скористались цим, як виправданням того, що не допомогли своїм братам. Та коли до єфремлян дійшли чутки про перемогу Ізраїлю, вони запалилися заздрістю, тому що не мали в ній частки. Після розгрому мідіянітян, єфремляни, за вказівкою Гедеона, захопили переправи на Йордані, не дозволивши таким чином ворогові втекти. Завдяки такій тактиці було знищено велику кількість ворогів, зокрема двох князів — Орева та Зеева. Отже, єфремляни, фактично, продовжили бій і допомогли здобути повну перемогу. Незважаючи на це, вони залишались заздрісними та незадоволеними, вважаючи, ніби Гедеон чинив це за власним розсудом і волею. Вони не бачили Божої руки в перемозі Ізраїлю і не відчували подяки до Нього за Його силу і милість, виявлені в їхньому визволенні; саме ця обставина показала, що єфремляни не гідні бути вибраними як Його особливе знаряддя.

Повернувшись із воєнними трофеями, вони сердито докоряли Гедеонові: “Що це за річ зробив ти нам, що не покликав нас, коли йшов воювати з Мідіяном?”

“Що я зробив інше, ніж ви? — запитав їх Гедеон. — Хіба підбирання останків винограду Єфремом не краще від винозборів Авієзера? У ваші руки Бог дав мідіянітянських князів Орева та Зеева і що міг би я зробити такого, як ви?”

Дух заздрості міг би легко призвести до сварки, що закінчилася б сутичкою і кровопролиттям, але скромна відповідь Гедеона погасила гнів єфремлян, і вони мирно розійшлися по домах. Твердий і безкомпромісний, коли йшлося про принципи, “хоробрий муж” на війні, Гедеон виявив також люб'язність, що зустрічається надто рідко.

Ізраїльський народ, вдячний за те, що отримав визволення від мідіянітян, запропонував Гедеонові стати царем з тим, щоб престол назавжди належав його нащадкам. Ця пропозиція була прямим порушенням принципів теократії. Ізраїльським Царем був Бог, а посадити людину на престол — означало відкинути божественного Монарха. Гедеон розумів це; його відповідь свідчить про те, якими чистими і шляхетними були його спонукання. “Не буду правити я вами, і не буде правити вами син мій, — сказав він, — Господь нехай править вами”.