Розділ 53. Перші судді

Але Гедеон припустився іншої помилки, яка накликала лихо на його дім та увесь Ізраїль. Бездіяльність, що приходить на зміну активній боротьбі, часто приховує в собі небезпеку, значно більшу, ніж у період труднощів. На таку небезпеку й наразився Гедеон. Ним опанував дух неспокою. Досі він охоче виконував Божі вказівки, але тепер, замість того щоб чекати божественного керівництва, він почав складати власні плани. Коли Господнє військо отримує блискучу перемогу, сатана подвоює свої зусилля, аби зруйнувати Божу справу. Сатана навіяв Гедеонові такі думки і плани, через які народ Ізраїлю був зведений з правильної дороги.

Оскільки Гедеонові було наказано принести жертву на камені, біля якого йому з'явився Ангел, він дійшов висновку, що йому належить бути священиком. Не чекаючи Божого дозволу, він вирішив знайти відповідне місце та запровадити систему поклоніння на зразок тієї, що мала місце в Скинії. Користуючись популярністю і підтримкою народу, він без жодних труднощів здійснив свій задум. На його прохання люди віддали всі золоті сережки, забрані в мідіянітян як військові трофеї. Народ зібрав також багато інших коштовностей, зокрема, розкішно прикрашений, дорогий одяг мідіянітянських князів. З відповідних матеріалів Гедеон виготовив ефод і нагрудник на зразок тих, які носив первосвященик. Його дії виявилися пасткою як для нього та його сім'ї, так і для всього Ізраїлю. Це незаконне служіння призвело до того, що багато людей залишили Господа, щоб поклонятись ідолам. Після смерті Гедеона чимало людей, зокрема, і його сім'я, продовжували брати участь у цьому відступництві. Народ відійшов від Бога через мужа, котрий колись завдав нищівного удару ідолопоклонству.

Далеко не всі розуміють, який далекосяжний вплив мають їхні слова та вчинки. Як часто помилки батьків обертаються надзвичайно згубними наслідками для дітей та онуків навіть тоді, коли вони самі вже давно знаходяться в могилі. Кожна людина справляє певний вплив на інших, і їй доведеться відповідати за наслідки цього впливу. Слова та вчинки мають велику силу, і результати нашого теперішнього життя виявлять себе в далекому майбутньому. Враження, яке справили наші слова і вчинки, обернеться для нас самих або благословенням, або прокляттям. Думка про це мала б змусити нас з усією серйозністю замислитися над своїм життям та в смиренній молитві наблизитися до Бога, прохаючи Його мудрого керівництва.

Ті, котрі обіймають найвищі посади, можуть також збитися з вірного шляху. І наймудріші помиляються; і найсильніший може захитатися й спіткнутися. Як же ми потребуємо того, щоб світло згори постійно освітлювало нашу життєву стежку! Наша єдина безпека полягає в тому, щоби без вагань довірити своє життя Тому, Який сказав: “Іди за Мною”.

Після смерті Гедеона “Ізраїлеві сини не пам'ятали про Господа, Бога свого, що спасав їх від рук усіх їхніх навколишніх ворогів. І не були вони вдячні родині Єруббаала-Гедеона за усе те добро, яке він зробив для Ізраїлю”. Ізраїльський народ, забувши все, чим був зобов'язаний Гедеонові, своєму судді й визволителю, обрав царем його незаконнонародженого сина Авімелеха, котрий для зміцнення своєї влади знищив усіх законних дітей Гедеона, за винятком одного. Відкинувши Божий страх, люди легко забувають про честь і порядність. Хто ж здатний оцінити Господню милість, той виявить вдячність і до мужів, котрі, подібно до Гедеона, стали Божим знаряддям для благословення Його народу. Ізраїль жорстоко поставився до дому Гедеона: від народу, який виявляв таку невдячність по відношенню до Бога, годі було й чекати чогось іншого.

Після смерті Авімелеха правління суддів, котрі боялися Бога, на деякий час стримувало поширення ідолопоклонства, але незабаром люди знову повернулися до язичницьких звичаїв навколишніх народів. Серед поколінь, які жили на півночі, користувалися великою популярністю сірійські та сідонські боги. На південному заході — филистимські ідоли, а на сході — боги Моава й Аммона відвернули серця ізраїльтян від Бога їхніх батьків. Але вслід за відступництвом дуже швидко надійшло покарання. Аммонітяни, підкоривши східні покоління і перейшовши Йордан, вдерлися на територію Юди та Єфрема. На заході, зі своєї приморської рівнини нападали филистимляни, спалюючи та грабуючи усе довкола. Здавалось, що Ізраїль був залишений на волю безжалісних ворогів.

І знову народ звернувся за допомогою до Того, Кого залишив і образив. І кликали Ізраїлеві сини до Господа, кажучи: “Згрішили ми проти Тебе, бо покинули свого Бога, і служили ваалам”. Однак їхній смуток не був щирим покаянням. Народ сумував не з приводу того, що через переступ Його святого Закону зганьбив Бога, а тому, що їхні гріхи стали причиною страждань. Справжнє розкаяння — це щось більше, аніж тільки смуток з приводу вчиненого гріха. Це рішучий відхід від зла.

Господь відповів ізраїльтянам через одного зі Своїх пророків: “Хіба не спас Я вас від Єгипту, від амореянина, від Аммонових синів і від филистимлян? А коли сидоняни, Амалик і Мідянин гнобили вас, а ви кликали до Мене, то хіба Я не спас вас від їхніх рук? Та ви полишили Мене, щоб служити іншим богам; через те більше не спасатиму вас. Ідіть, і кличте до тих богів, яких ви вибрали собі, — нехай вони спасуть вас під час вашої скрути”.

Ці урочисті й грізні слова спрямовують наші думки до іншої сцени — великого дня останнього суду, коли ті, котрі відкинули Божу милість і зневажили Його благодать, зустрінуться віч-на-віч з Божою справедливістю. На тому суді їм доведеться відповісти за те, що дані їм Богом таланти, час, кошти і розумові здібності вони присвятили служінню богам цього світу. Вони залишили свого справжнього, люблячого Друга задля зручностей і світського задоволення. Вони навіть мали намір згодом повернутися до Бога, але світ з його безумством та оманою заволодів їхньою увагою. Легковажні розваги, хизування одягом, потурання апетитові зробили серця жорстокими, а сумління нечуттєвим настільки, що вони вже не чули голосу істини. Ці люди знехтували своїм обов'язком та з легковажністю поставилися до того, що має вічну цінність; їхні серця втратили будь-яке бажання жертвувати задля Того, Хто так багато зробив для людини. Але в час жнив вони пожинатимуть те, що посіяли.

Господня премудрість говорить: “Бо кликала Я, та відмовились ви; простягала руку Свою, та ніхто не звертав уваги! Ви знехтували усі поради Мої і не приймали докорів Моїх! Тож… коли найде на вас страх, немов вихор, і прийде ваше нещастя, немов буря; коли прийде спустошення та утиск на вас, тоді кликатимуть Мене, алея не відізвуся, шукатимуть Мене, та не знайдуть; за те, що науку зненавиділи, і не вибрали страху Господнього; не захотіли поради Моєї, зневажили усіма Моїми докорами! І тому нехай їдять вони з плодів учинків своїх, і від думок своїх хай насичуються… А хто Мене слухає, той буде жити безпечно і буде спокійний від страху перед злом” (Приповісті 1:24—31, 33).

І ось ізраїльтяни упокорилися перед Господом, “повикидали вони з-поміж себе чужих богів, й стали служити Господеві”. І любляче серце Господа, глибоко сумуючи, “не могло більше терпіти страждань Ізраїлю”. О, довготерпіння і милість нашого Бога! Коли народ відкинув гріхи, що віддаляли від Бога, Він почув молитви і відразу ж почав допомагати людям.

Господь послав визволителя — Їфтаха Гілеадянина, котрий воював з аммонітянами і переміг їх. Протягом 18-ти років до цього ізраїльтяни страждали від утисків ворогів, однак наука, яку вони засвоїли через страждання, була знову забута.

Коли Божий народ знову повернувся до своїх лихих доріг, Господь дозволив, щоб филистимляни — могутні вороги — пригноблювали його. Протягом багатьох років цей жорстокий войовничий народ не переставав докучати Ізраїлеві, а часом навіть повністю підкоряв його. Змішавшись з цими ідолопоклонниками, беручи участь у язичницьких розвагах і поклонінні, Ізраїль, здавалось, повністю пройнявся їхнім духом та інтересами. Пізніше ці удавані друзі ізраїльтян стали найзапеклішими ворогами, намагаючись будь-якими засобами знищити Ізраїля.

Подібно до ізраїльтян, християни надто часто піддаються впливові світу, приймають його принципи й звичаї, щоб зберегти дружні стосунки з нечестивими, але, врешті-решт, виявиться, що ці так звані друзі є найнебезпечнішими ворогами. Біблія ясно навчає, що між Божим народом і світом не може бути нічого спільного. “Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить!” (1 Івана 3:13). Наш Спаситель підбадьорює: “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, ніж вас” (Івана 15:18). Сатана під маскою дружби діє через нечестивців, щоб звабити Божий народ до гріха і розлучити його з Богом; а коли той залишається без захисту, він використовує своїх агентів, щоб повстати проти нього і повністю знищити.