Розділ «45»

– Мимо.

Пройшло ще півгодини, і знову Сахно ворухнувся, ожив, мабуть, щось побачивши.

Нік уже не запитував його. Він просто чекав. Знову прозвучав тихий приглушений постріл.

– Готово! – шепнув згори Сахно.

– Собака?

– Авжеж! Якби потрібно було по людях – уже трьох можна було б укласти… О, ще один! Чотири вистачить? – запитав хвилин через п’ятнадцять Сахно.

– Вистачить.

– Тоді я поліз!

Спустившись донизу, Сергій швидко розібрав рушницю, і вони заспішили з Ніком до машини.

Із-за огорожі садиби долинули якісь звуки. Було чутно, як гримнули двері, й хтось щось крикнув.

Ці невиразні вигуки змусили Ніка і Сергія прискорити крок. Побачивши машину, вони вже не йшли, а бігли до неї. Рвонули з місця і помчали по вузькому шосе, немов за ними гналися.

Вже під’їжджаючи до Тріра, зменшили швидкість.

– Зупини біля телефонної будки! – попросив Нік.

Нік кинув двадцять пфенігів у апарат, набрав номер, що вкарбувався в пам’ять, – 546-33. На іншому кінці лінії спрацював автовідповідач, чистою німецькою мовою попросивши залишити повідомлення після довгого гудка.

– Є декілька запитань, – завчено мовив Нік і опустив трубку.

Тепер можна було їхати далі. Годинник показував пів на другу. Вулиці міста були абсолютно порожні.