Розділ «45»

Нік важко зітхнув.

– Ти чого? – не відволікаючись од дороги, запитав Сахно.

– Та так, живіт болить, – збрехав Нік і тут же відчув, як у животі справді закололо.

Згадав, як у дитинстві бабуся говорила: «Не придумуй собі хвороби, а то так захворієш, що й лікар не допоможе!» А до чого це вона говорила? А-а, так, згадав. Це він не хотів картоплю на городі підгортати і сказав, що голова болить. Здається, тоді вона дійсно заболіла.

Сахно звернув ліворуч, минув перше село і далі поїхав повільніше. Зупинився на знайомій розвилці. Потім проїхав іще метрів п’ять уперед, у ліс, і зупинився серед молоденьких сосен.

Вийшли з машини. Сахно дістав валізу, і вони мовчки пішли по вузькій асфальтовій доріжці.

– Підемо вздовж огорожі, – запропонував Нік, коли вони вийшли до воріт. – Треба зручніше дерево пошукати.

Сахно на мить зупинився і прислухався. Навколо садиби було тихо.

– А ти впевнений, що там є собаки? – запитав Сергій.

– Мають бути.

Вони пройшли метрів двісті й зупинилися, побачивши міцний старий дуб, що ріс метрів за п’ять від цегляної огорожі. Нижні міцні гілки дерева здалися Нікові зручними сходами. Сахно опустив валізу на землю. Прислухався ще раз. Потім дістав гвинтівку і вміло, за якусь хвилину склав її. Навіть у темряві, до якої, щоправда, вже звикли їхні очі, гвинтівка з потужним оптичним прицілом і довгим глушником здалася Нікові зловісною зброєю. Але Сахно тримав її в руках легко, немов приміряючи до себе, до свого плеча. Він спрямував її на дуб і натиснув щось на оптиці. На корі дуба засвітився червоний прицільний вогник.

– Хороша штучка, – прошепотів Сахно. – На, потримай.

Нік не чекав, що гвинтівка виявиться такою важкою. Сергій піднявся на три гілки вгору і простягнув руку. Отримавши гвинтівку, подерся далі.

Нік подивився вгору, розгледів там Сергія, що примостився на товстій гілці метрів за п’ять від землі.

– Ну що? – пошепки запитав Нік.

– Поки що нічого.

Потяглося очікування. Тиша, в якій стали раптом прокльовуватися нічні лісові звуки, якийсь шерех, далекий крик нічного птаха.

– Щось є! – долинув згори шепіт Сергія.

Нік спостерігав, як Сахно приклався до гвинтівки, втиснув її в себе, зрісся з нею, не відриваючи ока від оптичного прицілу. Почулося клацання пострілу.

– Ну що там? – нетерпляче запитав Нік.