Розділ «Врятувати московітів! »

Приготувавшись у далеку путь, Підлужний запропонував Яремі відвідати московітського ратника Володимира Баранова, який перебував неподалік у шпиталі. Баранов притягував Андрія до себе якоюсь внутрішньою добротою, і його неабияк непокоїла подальша доля Володимира. Підійшовши до шпиталю, вони почули вигуки поранених і лайку на своїй та московітській мові. Андрій, залишивши Ярему біля дверей, зайшов усередину і зараз же наткнувся на Устима, який заклопотано витягав торбу з чимось важким.

— Чого тебе тут дідько носить? Бачиш, що коїться?.. Ледве встигаємо латати та відпилювати... у своїх та чужих! — сердито сказав Устим замість відповіді на Андрієве привітання.

— Так я до Баранова... Травки несу задля кращого вигоювання рани на животі, — випалив Андрій і, обійшовши Устима, попхався вперед.

Його зупинив московітський охоронець і суворо промовив:

— Казаче! Здесь не ходят ваши... Много нашего брата на уходе, многім вчера прішлось смерть прінять...

Андрій розуміюче кивнув головою і змовницьки прошептав до охоронця:

— Я вчора за Баранова постояв... Несу йому травку та побачити хочу. Він мені тепер побратим...

Той роззирнувся навколо і неголосно сказав:

— Ти іді скорее, скажеш, пріносіл целітєльной трави по гласу есаула...

Він показав, де знаходиться Володимир Баранов. Підлужний хутко пройшов та побачив, як його підопічний кволо підняв угору руку на знак привітання. Володимир лежав на ліжнику. Обличчя було блідим, і тільки великі, небесного кольору очі з якоюсь дитячою беззахисністю дивились на Андрія. Привітавши його, Підлужний поклав згорток з травою біля узголів’я і занепокоєно запитав:

— Як почуваєш себе, Володимире?

Той скрушно похитав головою і ледве чутно видавив із себе:

— Ночью ліхораділо, в гарячке бил. Говорят, тяжело мне будет сохраніть живот свой...

Андрій помовчав, а тоді довірливо звернувся до нього:

— Ми завтра вирушаємо в дорогу, але я за тебе почитаю святі молитви та Устима прохатиму... Виживеш!.. Звати мене Андрієм, я із сотні Петра Гусака, а сам з Присамарщини. Дасть Бог, ще стрінемося... Будь живий... — тихо промовив Андрій і швидко пішов до дверей.

А Володимир лежав із піднятою рукою, прощаючись зі своїм побратимом, замислено дивився йому вслід...

Андрій знову зустрівся з Устимом, який ішов назад з порожнім мішком, і, обнявши його, попрощався та ще раз попрохав знахаря доглянути за Барановим.

Увечері до них у стодолу завітав усміхнений Йосип і ще з порога звернувся до Пилипенка:

— Жалкую, що вибуваєте від мене, пане Макаре. Сердешні у вас козаки... Учтиво поводили себе, ніяких збитків не завдали. Не те що ляхи!

Хлопці посміхались, а Макар подякував за затишну стодолу та попрохав з мішечок вівса на сімох коней. Йоська трішки знітився, а потім розвів руками, немовби хотів обійняти весь світ, і промовив: