Розділ «Йосьчина стодола »

— Люб’язний отамане Макаре, як вам спалося в Йоськи? А коники стоять, як плисові, погляньте тільки! — весело звернувся він до Пилипенка.

Макар нахмурився, потім підійшов до одного, другого коня і скрушно похитав головою, примовляючи:

— Щось вони такі, начебто й не їли... Он погляньте, Йосипе, боки позападали!

Йосип якось знітився, став обдивлятися коней. Потім також похитав головою, промовив, дивлячись у бік служника:

— То так, пане Макаре. Я тому Прошці задам духопеликів... Говорив йому: підсипай фураж, допоки коники уминатимуть.

Макар багатозначно розвів руками і твердо промовив:

— Доведеться ще залишатися... На таких конях ми і з Чигирина не зможемо виїхати... Охлянуть...

Хлопці з десятки, оглядаючи своїх коней, також занепокоєно мотали головами, а Андрій звернувся до десятника:

— Пане Макаре, треба лишатися. Ми вже якось перебудемо, а коні...

— Заводьте у стайню... — звелів Пилипенко. — Василь Крят нехай залишиться допомагати Порфирію годувати коней, а ми йдемо до зборів. Гайда за мною!

Прив’язавши коней у затишній стайні, хлопці дружненько полишили подвір’я Йоськи і поспішили на тарахкання тулумбаса.

На невеликому вигоні збиралася сотня Петра Гусака, і багато козаків спішеними сходилися на загальний збір, який оголосив сотенний. Петро не став докучати промовами козакам, котрі ще не дуже й відпочили після виснажливого переходу з Києва, а повідомив, як його сотнею розпорядилися далі.

— Козаки, побратими дорогі! Тяжкий шляху нас залишився за спиною, і багато крові нашої пролилося на ньому, — почав говорити Гусак.

Поміж рядами почулися схвальні голоси, а сотник продовжив:

— Серед вас чимало таких, що прийшли із зимівників, а там лишилися жінки та діти. Вони не знають навіть, як за вас молитися... Тому гетьман дозволяє нам повернутися в зимівники до теплої днини! — продовжував Петро.

Йому не дали договорити. Почулися збуджені голоси, і вгору полетіли шапки, а дехто встиг пальнути з пістоля. Сотенний не став швидко вгамовувати ошалілих від радощів козаків, та нарешті підняв правицю і владно гукнув:

— Слухайте далі!

Усі швидко вгамувалися, і тільки було чути, як десь недалеко вдарили дзвони до утрені. Козаки учтиво повернулися головами до сходу, стали старанно молитися, осіняючи себе хресним знаменням, і було чути лише церковні передзвони та притишені голоси тих, хто молився.

Коли затихли перші гучні передзвони, Петро продовжив:

— Воля гетьмана така, що кому немає куди йти, може лишатися на засадах реєстрового з платнею та харчем при Чигирині до поважного свята Явдохи...