Розділ «Святки »

Не доходячи до хати сажнів з тридцять, вони зупинились і довго тихо стояли, пригорнувшись, ніби хотіли запам’ятати цю святкову ніч і все, що чули, бачили, відчували. Думали про те, що сталося між ними, і вже не уявляли життя одне без одного.

От тільки природа, що їх оточувала, вдавала із себе байдужу до сьогоднішньої події: співали соловейки, в очеретах пікали очеретянки, сюркотіли коники, надривалися жаби, а місяць інколи виглядав до них із-за рідкісних хмаринок своїм срібляним серпом... Життя вирувало, і природа потайки раділа цій парі, бо природі в усі часи потрібні були шанувальники її чарів та красот.

Десь неподалік іще співали дівчата, і їхні голоси зачаровували, хвилювали...

Зелений барвіночку,

Стелися низенько,

А ти, милий, чорно...

А ти, милий, чорнобривий,

Присунься близенько.

Ще, ще, ще, ще, ще ближче,

Присунься ще ближче.

Ще, ще, ще, ще, ще ближче,

Присунься ще ближче.

Зелененький барвіночку,

Стелися ще нижче,

А ти, милий, чорно...

А ти, милий, чорнобривий,

Присунься ще ближче.

Ой, ти, мамо, моя мамо,

Мамо моя мила,

Не дай мене за ста...