Розділ «Далека дорога »

Іван з Романом задоволено посміхалися: вогнище палатиме до ранку, і ніяка звірина до них не наблизиться.

Так у безпеці й добрій надії застав їх новий день, і мандрівники стали готуватися, щоб вирушити далі. Іван оглянув Силка і, побачивши закривавлені перев’язи, зрозумів, що на нього мала надія, треба десь шукати іншого їздового коня. Підвів Силка до воза, запряг його, притулився щокою до теплої щелепи і попросив вибачення за те, що не вберегли.

Поїхали далі і незабаром почули радісний вигук Ради:

— Подивіться, там їдуть вози! Дорога є... Повертайте швидше туди... Там люди!

Під’їхали до шляху, по якому один побіля одного рухалися вози, і, коли проїхав останній, зайняли своє місце позаду. Незабаром Іван став помічати, що Силкові все важче тягти воза, і вони все більше й більше відставали від валки. Добре, що попереду показалося декілька хатинок. Валка попрямувала поближче до них на обідній спочинок. Усі мандрівники вже походжали побіля своїх возів, оглядаючи колеса та коней, а Силко тільки ледве дотяг їхнього воза та спинився, упершись головою у передній віз.

Іван зіскочив і хутко став обдивлятися ноги Силка, потім скрушно похитав головою на німе запитання Марії, яка стривожено дивилася на нього.

— Готуйте вариво, а я піду в містечко, спробую придбати тяглового коня... Силко вже не зможе рухатись! — схвильовано повідомив усім Іван і, взявши шаблю, вирушив до містечка.

Марія не встигла й оговтатись, як Іван уже був далеченько, хутко прямував до ближчих хатинок.

Зайшовши в містечко, Іван придивлявся, у кого на подвір’ї була стайня. Примітивши одне таке обійстя, постукав у двері. На порозі з’явився немолодий чоловік, доброзичливо запитав:

— Що тобі потрібно, козаче? Якщо харчів, то ми зайвих не маємо.

Іван нашвидку розповів господареві про лихо, яке спіткало їх у дорозі, а тоді попрохав:

— Продайте нам коня їздового, бо наш ледве дотягнув сюди...

Чоловік не поспішав відповідати, щось розмірковував, а тоді несподівано запитав Івана:

— Пане, а чи то є правда, що ляхи повернуться знову? Хмель угоду про це підписав?

Іван, не розуміючи, дивився на нього, а тоді знизав плечима і відповів:

— Я довго поранений лежав... Що там коїлося, не відповім, але чув, що ляхи з приходом не забаряться.

— То пан має дукати, а чи якісь їхні гроші? — чемно запитав далі чоловік, а коли Іван сказав, що розрахунок буде дукатами, повів його до стайні.

Тут стояло троє гарних коней, і Івану приглянувся високий, сивий на ногах жеребчик. Указав на нього, але чоловік замахав руками, не погоджуючись продавати такого коня. Тоді Іван поліз у мішок і дістав п’ять золотих дукатів. Підкинувши їх на долоні, промовив:

— Пане добродію, віддаю вам усе золото, що маю. Такі монети на шляху не валяються!

Чоловік зрозумів, що це добра платня за їздового жеребця, і вже доброзичливо простягнув руку за дукатами, сказав: