Розділ «Дзвонили дзвони »

У обідню пору Санько подався шукати Миколу Перевертайла, щоб домовитися з ним про козацьку підтримку при вінчанні. Мав також намір розпитати, де живе Владислав, який був не одружений і міг бути свідком. Де живе Перевертайло, знали всі, і Санько швидко знайшов пана десятника. Прив’язавши коня до окоренка, подався до хати. Почувши стукіт у двері, Перевертайло швидко вийшов. Вони радо обійнялися.

— Що, Санько, тяжко самому, без козацької підтримки? Заходь до хати! — усміхаючись, запрошував Микола.

Санько привітався із чималенькою родиною пана Перевертайла і на запрошення господині присів на лаві. Умостившись зручніше, почав говорити:

— Пане Миколо, наступної неділі я маю намір одружитися. Вінчаємося з моєю Софією... Прошу, щоб ви підтримали мене з десяткою... Більше нікого просити, окрім вас...

Микола по-дружньому поплескав Санька по плечу, весело промовив:

— Підтримаємо, хоч я вже не десятник, а сотник... Обіцяю, що будуть козаки, з якими ми поверталися. Усі тебе знають! Оженимо!..

Сотник Перевертайло розповів, як знайти Данила Музиченка та Владислава Просяного, і, провівши гостя до коня, напутив:

— Ти, Санько, коли вже одружишся, приставай до нашої сотні, треба єднатися... Пани польські повертаються, правлять своє. По весні позганяють із землі людей, і знову всі на них працюватимуть. А козаків не зачеплять — бояться...

Хлопець погоджувався з паном Миколою і радів з того, що на його весілля прийдуть бойові побратими. Нехай люди бачать, як козак одружується. Він подався на той край, де жив Владислав. Дружньо привітавшись, вони обговорили, як проходитиме дійство. Владислав пообіцяв, що буде за боярина, приготує й відповідне вбрання та запросить двох-трьох дружків для весільного почту.

Санько повертався назад окрилений, його сирітська душа жадала людської уваги та величання у такий важливий момент життя. Він уявляв, як іде до церкви у супроводі почту, і ЛЮД висипав на вулицю, щоб дивитися на славного козака, що одружується в їхньому містечку.

Санько у доброму настрої зупинив коня і, відвівши його у стайню, зайшов до хати. Ядвіга та Софійка вже чекали нареченого з вістями, і перш за все мати. Вона схвильовано запитала:

— Не відмовили люди?.. Ми ж безбатченки, а ти і геть сирота...

— Ні, усе гаразд, не відмовили... Усе робитимемо по чину та за нашими звичаями. Днями приїдуть сватати Софійку. Сотник Перевертайло буде за свата, — весело повідомив Сашко, а тоді, підморгнувши коханій, додав: — Софійко, якщо відмовиш — готуй гарбуза, а якщо згодна, то піч колупай та рушнички сватам готуй.

Софійка, лукаво поглядаючи на Санька, притулилася до нього і запитала:

— А в мене дівочий почет буде великий? Може, ми тільки з Яринкою удвох ступатимемо до церкви?

Санько загорівся від її близькості і, злегка відсторонивши кохану від себе, відповів:

— Сьогодні йдемо відвідати Яринку, і там ви остаточно домовитесь. Згодна?

Софійка радо цмокнула Санька у щічку і заметушилася по хаті, шукаючи гостинця для Яринки. Знайшовши якусь річ, вона глянула на Санька, весело промовила:

— Збирайся, йдемо зараз... Я вже так хочу її бачити. Ми хутенько!

Санько розвів руками і, поглянувши на сяюче обличчя Софійки, кивнув головою на знак згоди. Дівчина кинулася до вхідних дверей — сповістити матір, що вони йдуть до Яринки. Ядвіга поралася на подвір’ї біля живності, і коли щаслива донька сповістила, що вони з Саньком йдуть до майбутньої старшої дружки, посміхнулася і перехрестила Софійку.