Розділ «Дзвонили дзвони »

Санько нахилився і, поцілувавши руку отця, запитав його:

— Хочу дізнатися, коли я і моя обраниця можемо обвінчатися. Нам до посту треба... Благословення матері маємо...

— Коли так, хлопче, то через три дні прийдете на святе причастя, а напередодні побуваєте на вечірні, і тоді ваші душі будуть приготовлені до поєднання в таїнстві вінчання, — говорив священик. — Назви імена — своє і обраниці своєї, а ми вже будемо молитися за вас, очищаючи ваші душі від гріхів земних.

Санько трохи знітився, та все ж швидко відповів:

— Мене по-церковному Олександром звати. Хрещений я на Самарщині, а моя обраниця — Софія, теж хрещена, вона з вашого приходу.

— Я — отець Фрол, один залишився в цьому сані. Війна позабирала багатьох і серед нас, священиків. Тяжко всім, і нам тяжко, але укріпляю віру Христову по благодаті Божій, — довірливо говорив священик.

Санько з розумінням вислухав і промовив:

— Моліться за мене... Козакував я на війні, проливав кров людську. І свою пролив кров... А в Почаєві заживляв рани та гріхи спокутував.

— Усі ми грішні... Добре все буде. Молімося, і Бог простить нам стезі нерівні, — додав наостанок отець Фрол і, осінивши Санька правицею, зайшов до своєї господи.

Затишно стало на серці у Санька, видно, до душі йому було спілкування зі слугами Божими, яких Господь вибрав наставляти на праведні шляхи рід людський. З легким серцем він їхав до домівки, яка стала йому рідною. Тільки-но Санько заїхав на подвір’я, як з хати виглянула з цікавістю Софійка і пішла переймати Воронька за поводи. Не встиг Санько злізти з коня, як кохана зустріла його запитаннями:

— Чи вдалося зустрітися з отцем Фролом? Він дав згоду обвінчати нас? Відповідай скоріше!

Тепер уже Санько зволікав із відповіддю, додаючи хвилювання Софійці, і коли та вже була ладна розгніватись, розплився у посмішці, сказав:

— Про все домовився... Будемо три дні постити, а тоді — на причастя.

Зраділа Софійка, обняла Воронька, поцілувала Санька і побігла до хати сповістити матір про вінчання, яке буде у скорому часі.

Санько поважно зайшов до хати і, скинувши кожух, тричі поцілував Ядвігу, біля якої, схопивши матір під руку, стояла Софійка. Ядвіга перехрестилася, взаємно тричі поцілувала майбутнього зятя і розпорядилася:

— Треба ж, щоб і людей хоч трішки було... З моєї рідні тільки невістки та по двоє дітей.

Санько якось хитрувато поглянув на Ядвігу і запропонував:

— Я знаю Миколу Перевертайла, Данила Музиченка, Владислава Просяного, та ще прийде травник Еффа. Ще декількох козаків покличемо, з якими йшов до Шаргорода...

— Гаразд, Санику, покличеш і козаків, аби лише все добре склалося. От шкода, що про батька звістки немає... — сумовито промовила Ядвіга і пішла на подвір’я поратися по господарству.

Тільки-но за матір’ю зачинилися двері, Софійка зараз же опинилася в обіймах коханого. З якимись іншими почуттями вони вже цілувались, і їхні обійми були теплішими, ніжнішими, душі готувалися до життєвого єднання заради подальшого існування поколінь.