Розділ «Шлях до Замостя »

Не раз доводилось сотні Гусака вести передову сторожу заради безпеки головного війська. І цього разу всі зрозуміли, що нелегко буде місити руду глину з камінням по осінніх шляхах.

Попереду сотні, як завжди, мала рухатися десятка Макара Пилипенка, а по боках було доручено стерегти військо сотні Степаненка, огрядного козака, що в молоді роки міг перерубати шаблею вершника разом із конем. Свідків цього, можливо, й не було, та коли хтось дивився на його руки і плечі, то в це легко вірилось. Перед виступом війська він приїздив до Петра Гусака узгоджувати дії на випадок сутички з ворогом, і хлопці, які стояли поруч, відчували його силу. Побачили і старого знайомого, сотника Гурія, разом із яким били ляха під Пилявцями. Він дружньо привітався з козаками, Макара ж обняв та мовив добре слово про його десятку, а хлопцям це було, наче цілюща припарка до виразки.

Петро Гусак перед початком руху нагадав козакам, що треба везти з собою сухий хмиз для легкого запалювання вогнищ, а частину пороху тримати на собі, щоб увесь час був сухим. Андрій із друзями і так знали, що при такій гнилій погоді надії на вогнепальну зброю немає, і хоча в ладівницях було вдосталь набоїв, покладалися лише на свої шаблі, списи, луки та гарних коней...

Макар повів свою десятку попереду — на декілька десятків сажнів від сотні. Козаки розтяглися по шляху ланцюгом і уважно обдивлялися прилеглі переліски та луги.

Підлужний мимохідь милувався краєвидами Львівщини, і знову думки летіли до неблизької Самарщини, до домівки та родини. А потім став добром згадувати Санька Голоту, його вправність, відчайдушність і вірність під час походів...