Розділ «Шлях до Замостя »

Зупинили коней і по обидва боки валки попрямували на клекіт бою, що розгорявся. Козаки Дмитро Будило з Федором Гончарем вискочили наперед і стали звільняти вози від завзятих візників-татар, а хлопці готувалися до більш рішучого бою. Нарешті з’явилися перші втікачі від козаків, які тиснули позаду валки, і тут — тільки не лови ґав. Розпалені боєм буджаки тікали уздовж довгої валки і, чекаючи переслідування, озирались, а коли перед ними з’являлись козаки, від несподіванки не встигали й дихнути, як були зарубані нещадною козацькою шаблею. Крики розпачу лунали звідусіль у буджацькому кагалі, але це не допомагало — сотня Гусака вершила свій суд над крадіями козацького та селянського добра.

Підлужний ледве встигав махати шаблею у різні боки, а втікачів усе більшало. І тоді Макар крикнув:

— Хлопці, швидко ставте вози поперек шляху, будемо їх стримувати!

Андрій, полоснувши їздового по шиї, скинув його та повернув воза поперек шляху, а Яровий — в інший бік і, натягнувши віжки, подав назад. Тепер шлях було перекрито, і Андрій з Іваном, швидко знявши луки, стали випускати стріли по втікачах, а кого не встигали повалити, тих добивали інші козаки, не даючи їм отямитися. Уже зовсім поряд було чути переможні заклики товаришів по сотні, і в стрільців додалося заняття, але й стріли вже закінчилися. Підлужний почув вигук Івана:

— Андрію, на коня, ближче до своїх!

Він скочив на Орлика, що покірно чекав біля воза. Тут посунуло стільки втікачів, що мимоволі козаки відступили вбік, і тоді поміж ними проскочили до десятка вершників. Почули голос Петра Гусака:

— Братчики, не випускайте, добивайте!

І Макар, побачивши, що дали маху, закричав:

— Троє зі мною, а решта — тримайте залогу!

Андрій з Іваном пришпорили коней за Макаром, а за ними ще поспішав Дмитро Будило, здоровий козарлюга, що міг єдиним ударом шаблі перерубати людину. Буджаки, які вирвались з оточення, звернули до лісу, перед яким іще був зелений луг, і четвірка рвонула за ними. Будило на лету став стягувати із-за спини лука і другою стрілою збив одного з вершників. Тепер він випускав їх одна за одною, і ще двоє буджаків впали навзнак від його стріл. Татари побачили, що їхні вершники падають, зупинились, і шестеро приречених на смерть кинулися з переможним кличем на козаків. Макар встиг викрикнути:

— Беріть півколом, рубайте бусурманів!

І вершники зійшлись у рубці до загину.

Назустріч Підлужному нісся татарин, виставивши далеко вперед шаблю і стоячи на стременах. Андрій уже не раз зустрічався з такими відчайдушними вояками. Він, різко зупинивши Орлика, пригнувся, виставив убік шаблю і розпоров живіт запальному вершнику. Після першого зустрічного герцю на боці татар лишилося три вершники, а козаків — четверо, але Будило, проскакавши далі всіх, звалився з коня. Татари швидко повернулися і знову з несамовитим криком «алла-алла...» понеслися назустріч козакам. Та не на тих вони натрапили, щоб залякати. У двобої Підлужний швидко знайшов слабину в сутичці з молодим татарчуком і полоснув його кінцем шаблі попід шиєю. Не видавши жодного звуку, татарчук звалився з коня, а той понісся по лісу, немовби рятуючи душу свого хазяїна.

Забрали вже мертвого козака Будила, перекинувши тіло через спину його коня, і швидко зібрали зброю загиблих татар.

— А коней виловлять місцеві... Це буде їм за втрати від цих нехристів, — зауважив Макар, і козаки поспішили до валки возів, за яку відбулася ця сутичка.

Тут також було покінчено з грабіжниками обозу. Козаки стягували до якогось рівчака тіла забитих буджаків, а своїм рили спільну могилу. Незабаром дощова імла стала потроху розсіюватися. Уже не мрячило так, і вишина просвітліла, можна було помітити сині латочки осіннього неба.

Козаки провели в останню путь своїх побратимів і тільки після цього завернули валку возів та доправили її на місце, виставили тимчасову охорону зі своїх. Поріділа сотня пішла у зворотному напрямку на ночівлю, щоб до настання ночі пройти складний шлях до свого табору.

їх уже чекали палаючі вогнища для просихання одягу, а всі, хто на час походу сотні залишався в таборі, стали допомагати козакам привести себе до ладу. Уже при світлі лоївок сіли вечеряти з підігрівом оковитою, на що дав дозвіл Петро.

Сотні Петра Гусака передано наказ: продовжувати захист затилля головного війська, і доки не передали валку з майном, козаки її охороняли. Наступного дня черга була за десяткою Макара, яка поповнилась Миколою Семирієм замість забитого козака Дмитра Будила. Середнього зросту, чорнявий, з розумним виразом обличчя, Микола швидко став улюбленцем всієї десятки, а найбільше тулився до чотирьох друзів. У сторожу вже вирушали з ним, та ще Петро долучив до них декого з повстанців, що пристали до війська вже під Львовом. Так, у півтора десятка козаків, і виїхали на заміну охорони, що була виставлена до валки вчора після сутички.

Макар нервував, їдучи попереду, а козаки мовчки гойдалися в сідлах, і кожен думав свою думу. А нервувати Макару було чого. Навколо Львова нишпорили численні ватаги татар, і поводили вони себе дуже нахабно: то при зустрічі з козаками гордовито відвертали свої вилицюваті пики, а то відкрито плювали у бік козаків. Макар боявся, що пригода з загарбання валки з майном для війська Хмельницького може повторитися і вони нічого не зможуть вдіяти, тільки голови свої покладуть.