Розділ «У Хмільнику »

Швидко пройшли вулицею і звернули на іншу. Побачили зубожілу хатинку зі здоровенною смерекою посеред дворища і сміливо зайшли у двір, бо й огорожі ніякої не було. Після окликів з хати виглянув якийсь кошлатий дядько, і в двір поза ним вискочили троє хлопчаків та, оточивши козаків, стали просити грошей.

— Ану геть, малеча! Ми самі злидарі! — пригримнув на них Макар, і ті розбіглися, стали бавитися поміж собою.

Кошлатий дядько підійшов, глянув спідлоба і промовив:

— Могли б дати дітям по шагу, а вони й зраділи б... Що вам треба від нас?

— Дамо, чоловіче, як заробиш... Ми від Хмеля на вивідинах. Чи багато у вас тут ляхів стоїть військом? — тихо промовив Макар.

— Були, були, та геть усі забрались, як почули, що сюди йдуть такі голодранці, як ви! — глузливо сказав дядько.

Тут Макар вийняв декілька срібних монет і простягнув недовірливому дядькові:

— Візьми, якщо не віриш, що ми від Хмеля. Тут буде на чотири пуди зерна, та ще й на одну косушку горілки.

Дядько мовчки взяв гроші, а тоді став талдичити:

— Немає тих підляшків недобитих... Уже два дні як немає. Приходьте вже, чекаємо...

Макар, кивнувши головою, пішов на вулицю, за ним подався й Андрій, а діти весело крутились побіля них та примовляли: «Приходьте, приходьте вже...»

Треба було вибиратися з містечка, і Макар з Андрієм, не зустрівши нікого на вулицях, безперешкодно вийшли на окраїну. Швидко знайшли схованку решти вивідувачів і, перевіривши збрую на конях, розділилися навпіл та попрямували до свого війська.

їхали в напрямку Старої Синяви, де було намічено ночівлю полку Івана Ганжі. Розділилися ще на гурти і без відпочинку проїхали залишок дня. Уже ледве не при заході сонця зустріли перший загороджувальний роз’їзд із трьох десятків вершників. Вони впізнали Макара Пилипенка та підказали, як проїхати навпростець до куреня Івана Ганжі.

При наближенні до стану Макар звелів шукати свій намет, а сам поїхав звітувати полковнику про те, де знаходиться військо Вишневецького. Обозні забрали від них притомлених коней, і хлопці з жадібністю накинулись на гарячий куліш, а потім завалилися спати.

Після нічного відпочинку почували себе досить бадьоро, наче й не було виснажливого походу. Хлопці пішли до невеликої річечки і через деякий час уже снідали, готуючись знову в дорогу. Похідний козацький стан вирушив далі, але цього разу десятка весь час перебувала побіля возів з головним військом.

На короткому перепочинку, в обідню пору, до них приєдналося ще троє козаків, яких Макар умовив перейти до їхньої десятки. Це були хлопці з Уманського куреня: Микола Бабій, Дмитро Саєнко та Василь Потихенченко.

Під вечір зупинилися за п’ять верст від Росоловецької переправи через річку Случ, що південніше Старокостянтинова. Тут треба було зміцнювати стан. Оскільки не вистачало часу, до темряви всі роботи відмінили. Було призначено посилену сторожову варту, і виснажені походом козаки Івана Ганжі після нашвидкуруч приготовленої вечері вляглися спати.

Уранці до самого сніданку облаштовували стан з возів та рили окопи. Потім облаштовували пастки для ворожої кінноти, а по обіді Пилипенко дозволив перепочити, бо дехто мав уночі йти на вилазку побіля переправи.

Осінь того року розпочалася з гарного бабиного літа. У повітрі літало павутиння, що величаво пропливало, несучи маленьких мандрівників у своїх тенетах. Зграї шпаків снували над землею, показуючи хитромудрі повітряні забавки.

Після дводенного відпочинку Пилипенко, прибувши від Івана Ганжі, приніс звістку про похід їхньої десятки за Случ — вивідувати наміри польського війська.