Розділ «У Хмільнику »

Той від несподіванки не сказав нічого, а тільки присів на одне коліно та поцілував лискучу рукоять шаблі.

— Добре, синку, починаєш своє життя. Не буде місця ляхам на землі нашій... Вірно, пани сотники? — промовив, звернувшись до присутніх, Іван Ганжа.

Андрій вийшов з намету, усе ще тримаючи поперед себе дорогоцінний подарунок. Тут його зустрів Макар і, сміючись, сказав:

— Та вже чіпляй її до череса. Ніхто в тебе цю шаблю не забере, ти її заслужив!

Здавши полоненого під охорону, вони пішли до своїх, Макар знову та знову підсмикував Андрія та застеріг його, сміючись, щоб часом не загордився.

Дні потяглися не дуже веселі, треба було майже щодня виїжджати далеко від стану на вилазки, і хлопці за тиждень виснажливих роз’їздів вибилися із сил. Нарешті їм дали два дні перепочинку, але прийшов раптовий наказ залишити цю місцевість побіля Росоловецької переправи і вирушити назад, до річки Ікви, щоб влитися у війська, підпорядковані полковнику Максимові Кривоносу.

Уманський полк Івана Ганжі зайняв оборону на лівому боці річки Ікви, майже напроти Пилявецького замку. Тут, поміж Старокостянтиновим та річкою Іква, точилися короткі жорстокі сутички польських загонів з повстансько-козацьким військом. На вилазки тепер вирушали не менше ніж півсотнею, а то й цілою сотнею козаків. Добре, що вже до них нарешті повернувся після одужання Петро Гусак, якого побачили побіля свого воза після денної вилазки у бік ворога. Він мав досить гарний вигляд і назавтра збирався вирушити з усіма у розвідувальний похід.