Музиканти, які грали на тому чи іншому інструменті, об'єднувалися в колегії (наприклад, флейтистів, скабіляріїв, сирійських флейтисток-танцюристок).
Репертуар театру складався з грецьких комедій і трагедій (tabula palliata) і римських національних п'єс (tabula atellana). Виникнувши під грецько-етруським впливом, театр у Римі став важливим фактором суспільного життя,
Рельєф саркофага: виконавець на подвійній тібії на обряді жертвопринесення бика
значення якого з кожним століттям зростало. Театральні вистави організовувалися під час свят, кількість яких постійно збільшувалася.
Андронік перекладав в основному трагіка Еврипіда та комедіографа Менандра. І хоча його драматичні твори вважаються недосконалими, Андронік вперше познайомив римське суспільство з грецьким театром і пристосував його віршовані розміри до латинської мови.
Андроніка вважали і ліриком. 207 р. до н.е. держава замовила йому гімн на честь Юнони, який виконував у релігійній процесії хор із 27 дівчат. Діяльність Андроніка дещо підняла в очах римлян значення письменницької та акторської професії; письменникам і акторам дозволили утворювати свою колегію. В храмі Мінерви на Авентині їм навіть відвели особливе приміщення для богослужіння. Все ж вони ще довго залишалися в Римі на становищі скоморохів, які зневажалися "порядними людьми".
Ще за життя Андроніка розпочалася поетична діяльність Гнея Невія, який також займався переробкою грецьких трагедій та комедій. Однак Не- вій виступив і як творець римської історичної драми. Оскільки в його п'єсах римляни одягалися в урочистий одяг - тогу з пурпуровою смугою, - його твори називають "претекстами" (tabulae praetexte). Відомі назви двох претекстів "Ромул" і "Кластидій". Невій уперше використав прийом об'єднання двох грецьких комедій в одну римську (так звана контамінація). Він не приховував своїх демократичних переконань. В одній із комедій він іронічно відгукнувся про всесильного тоді Сципіона Старшого; на адресу Метеллів він сказав: "Долею злою Метелли в Римі консули". За свої вірші був ув'язнений і звільнений лише завдяки заступництву народних трибунів. Однак Невію довелося покинути Рим. Він помер у карфагенському місті У тика, коли його обложило римське військо.
Іншим самобутнім представником римської літератури був Квінт Енній (239 -169 pp. до н.е.), родом з Бруттія, учасник Другої Пунічної війни, після неї служив центуріонам на Сардинії, де зустрівся з Катоном Старшим, який привіз його з собою в Рим. Енній отримав римське громадянство, викладав у римських школах, дружив з представниками гуртка Сципіона, самим Публієм Корнелієм, Титом Фламініним, Фульвієм Нобіліором. Головним його твором став "Літопис" (Annales). Він першим увів у латинську літературу гекзаметр (віршований розмір, що базується на певному чергуванні довгих і коротких складів). За прикладом Невія, Енній писав і претексти ("Сабінянки", "Амбракія").
Квінт Енній
Гней Невій
Творчість Еннія не обмежувалася театром. Він приділяв багато уваги також "сатурам" (блюдо, наповнене різними плодами, а в переносному значенні - "суміш"). До них належали вірші різного характеру: казки, байки, епіграми, пародії, легенди, філософські вірші тощо. Серед сатур Еннія зустрічаємо "Суперечку між життям і смертю", епіграми на честь Сципіона, філософські поеми "Епіхарм" і "Євгемер". Енній уславився ще за життя, а після смерті вшановувався як один із кращих поетів.
У його творах дослідники бачать і зародки римської філософії. Енній проповідував матеріалістичне вчення про природу, що приписувалося сицилійцю Епіхарму (поч. V ст. до н.е.), а також поглядів Епікура, що боги не втручаються у людські справи. В "Євгемері" Енній викладає раціоналістичну систему грецького письменника Євгемера (близько 300 р. до н.е.), згідно з якою боги не що інше, як видатні люди, які згодом піддалися обожненню. Таким чином, Енній був першим представником філософського раціоналізму і зневіри в римській поезії. А нападки на релігію в поєднанні з радикальними політичними випадами характеризували і його драми.
Із творів трьох перелічених поетів – Андроніка, Невія та Еннія - до нашого часу дійшли лише уривки.
З І ст. до н.є. з'являються латинські вірші, написані під впливом александризму, напрямку, що виник при дворі Птолемеїв і характеризувався: а) підкресленою ерудицією автора (особливо з питань міфології); б) вишуканістю і витонченістю форм; в) винятковою увагою до особистих переживань, особливо любовних. Він знаходить немало прихильників серед аристократичної молоді. Люди консервативного напрямку виступали за старий, Енніїв вірш, і Цицерон зневажливо називав нових поетів неотериками ("юнаками").
Серед нових поетів І ст. до н.е. особливо виділявся Гай Валерій Катулл (близько 87 - 54 pp. до н.е.), уродженець транспаданського м. Верона. Під впливом грецької та елліністичної поезії він писав вірші в суто александрійському стилі ("Весілля Фетиди і Пелея", дві шлюбні пісні-епіталами).
Особливого значення набули у світовій літературі ліричні вірші Катулла, головні з яких він присвятив своїй коханій Лесбгі. Під цим вигаданим іменем приховувалася аристократка Клодія, сестра народного трибуна 58 р. до н.е. Кохання Катулла проникнуте суперечливими почуттями. "Хоча ненавиджу, люблю", - так розпочинає він свій вірш [Карміна, 85]. Врешті- решт, Катулл розриває з Клодією. Він просить бога вилікувати його від любовної хвороби; він розчарувався в коханні і не побажав повернутися до своєї коханої.
Крім теми кохання, поет пише вірші про смерть улюбленого брата, про друзів, природу. В цих ліричних творах найяскравіше відображено розвиток індивідуалізму в римському суспільстві.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА“ на сторінці 2. Приємного читання.
