ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

Культура Античності

Гладіаторський бій

ли ігри гладіаторів. Так, у 62 р. до н.е. Квінт Цецилій Мгттел Сципіон відродив криваві бої гладіаторів на пам'ять про прийомного батька. Цікаво, що Спартак при похованні свого сподвижника Крікса на честь загиблого змусив 300 полонених римлян битися на смерть. З І ст. до н.е. гладіаторські ігри організовувалися або державною владою в особі едилів, або приватними особами за свій рахунок; пізніше ігри влаштовували імператори.

Число гладіаторів постійно зростало. В іграх, організованих синами Брута, брали участь три пари бійців. Коли бої перетворилися чисто у видовища, довелося обмежувати кількість гладіаторів до 120 за один раз. Проте ці обмеження чітко не виконувалися і на іграх, влаштованих Октавіаном, на арену вийшло 600 гладіаторів, але й це не було межею: після перемоги над даками імператор Траян відсвяткував перемогу, змусивши битися 10 тис. бійців.

Спочатку озброєння гладіатора складалося зі списа, шолома, довгого прямокутного щита і поножжя. Поступово озброєння змінювалося: праву руку захищала маніка - довгий рукав зі шкіри або металу аж до плеча. Гладіатор, озброєний мечем і щитом, бився з ретіарієм, який тримав у руках тризубець і сітку: його завданням було накинути на суперника сітку і вразити його тризубцем. Гладіатор-лаквеарій виходив на арену з петлею і намагався накинути її на того, з ким бився. Гладіатор-гопломах мав важке озброєння, а гладіатор-андабат бився у глухому шоломі без отворів для очей, наносячи удари часто мимо і веселив публіку. Знали римляни й інші різновиди гладіаторів: мірмілона - бійця у галльському озброєнні із зображенням рибки на шоломі; дімахера - гладіатора, який бився двома мечами.

Бої гладіаторів, їхнє озброєння, обладунки і бої з дикими звірами

Бої гладіаторів, їхнє озброєння, обладунки і бої з дикими звірами

Тіла вбитих гладіаторів виносив особливий раб - лібітинарій. Інший, конфектор, добивав поранених звірів. Гладіатор, який уперше перемагав свого суперника, отримував табличку зі слонової кістки, де було написано його ім'я та ім'я господаря школи, де він навчався - латиністи. Заслуживши певну кількість таких табличок, гладіатор опинявся в групі ветеранів, маючи право на почесну відставку. А життя пораненого залежало від волі глядачів. Він міг просити зберегти йому життя, піднімаючи вказівний палець. Якщо його поведінка глядачам не подобалася, вони кричали "Добий" і опускали вниз великий палець.

Як і видатні актори, гладіатори користувалися успіхом у римських матрон, яким імпонувала їхня сила і слава.

Організація видовищ вимагала значних коштів: для купівлі або найму гладіаторів, доставки необхідної кількості звірів, чим займалися намісники провінції. Такі видовища були небезпечними не лише для гладіаторів, але й для глядачів, що інколи ставали жертвами. Паралельно розвивалося і цькування звірів, що частково пов'язувалося з гладіаторськими іграми. Перше таке видовище належить до 186 р. до н.е., коли в Рим завезли африканських звірів.

Великою приманкою для глядачів були дикі звірі. З ними римляни знайомилися поступово, у міру розширення своїх завойовницьких походів і торговельних експедицій. Звірів привозили в Рим усе більше, потреба в них зростала, оскільки бої гладіаторів з дикими тваринами стали улюбленою розвагою для жителів Вічного міста. Зі слоном римляни вперше зустрілися під час війни з царем Бпіру Пірром, у 280 р. до н.е. Інших тварин (носорога, тигра, змію завдовжки близько 20 м тощо) римлянам показували в театрах і амфітеатрах, влаштовуючи публічні видовища. Показували також дресированих тварин: звірі могли навіть ходити по канату. На загальний огляд виставляли не лише живих звірів, але й скелети і окремі кості, незвичайні за своїми розмірами. Так, у 58 р. до н.е. Марк Емілій Скавр доставив з Іудеї в Рим скелет морського чудовиська, згодом скелет кита, крокодила, бегемота тощо.

Гладіатори вибиралися із засуджених злочинців, військовополонених, рабів, які завинили перед господарем. Особливі наглядачі вчили їх битися. Пізніше з'являється навіть професія вчителів гладіаторського мистецтва і відкриваються гладіаторські школи.

Гладіаторські ігри мали такий успіх у Римі та Італії, яким не користувалися драматичні вистави. Це вказує на те, що елліністичний вплив не проникав глибоко в римське суспільство, охоплював лише обмежені кола, а місцеві звичаї, пов'язані з далекою старовиною, зберігали попереднє своє

Бій гладіаторів з дикими звірами

Бій гладіаторів з дикими звірами

Перегони на колісницях у цирку

Перегони на колісницях у цирку

значення і ставали дедалі популярнішими. Римляни захоплювалися, хоча й не так як гладіаторськими боями, і спортивними видовищами, особливо виступами атлетів, грою в кулі (деталі її невідомі). Існували в Римі і змагання з бігу. Пліній Старший розповідав, що в цирку деякі витримують біг на дистанцію 160 тис. кроків (близько 237 км), а в 59 р. до н.е. восьмирічний хлопчик пробіг з обіду до вечора 74 тис. кроків або приблизно 111 км [Природнича історія, VII, 84].

Грецьку традицію кінних змагань продовжували в Римі циркові ігри. Великий цирк побудований між Палатинським і Авентинським пагорбами, вірогідніше, в епоху царів. Це приміщення завдовжки 644 м і завширшки 123 м могло вміщати 260 тис. глядачів одночасно, а після реконструкції при Траяні - навіть 300 тис. Останні циркові змагання в Римі були проведені після падіння імперії на Заході: організував їх у 549 р. король остготів Тотила.

Змагання починалися з урочистої процесії, що спускалася з Капітолію через Форум до Великого цирку. Упродовж дня відбувалося від 12 до 24 заїздів, у якому брало участь від 4 до 12 колісниць, запряжених зазвичай четвериком коней. Протяжність одного кола (заїзд складався з 7 кіл) становила 568 м. Організатор змагань опускав білу хустинку - сигнал розпочинати заїзд. Сім дерев'яних куль ("яєць") слугували своєрідним лічильником: після кожного подоланого кола спеціально прикріплена до нього людина виймала або опускала кулю. Одна куля, що залишалася, означала: тепер розпочинається відчайдушна боротьба за перемогу.

За кольором туніки візника можна було зрозуміти, за яку з чотирьох команд (чи партій) він виступав: за червоних, білих, синіх чи зелених. Най- прудкіших коней вирощували на кінних заводах в Апулії, Калабрії, Іспанії та Північної Африки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА
  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря