СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

Культура Античності

Жертвопринесення на честь Марса. Зліва - зображення Марса, справа (в тозі) – цензор

Особливу роль у римському суспільстві відігравав трибунат. Питання про його походження трактується по-різному. Е. Мейєр вважав трибунат старовинною плебейською посадою, яка з'явилася задовго до сецесії плебеїв. На давність цього інституту вказує те, що трибун був недоторканним (sacrosanctus), а дії проти трибуна вважалися порушенням релігійних заборон. Спочатку трибуни представляли територіальні округи, а після сецесії плебеїв трибунат було визнано державною посадою.

Більшість сучасних дослідників (Ю. Белох, Д. Джонс, Д. Стюарт та інші) пов'язують посаду народного трибуна з військовим трибунатом. Військові трибуни були командирами плебеїв і відіграли важливу роль у плебейських страйках. Створена посада отримала популярність. І це пояснення заслуговує на увагу. Трибунат до самого кінця Республіки зберігав вузькостановий характер - на цю посаду обиралися лише плебеї на зборах плебсу по трибах. Але в цілому трибунат став загальнодержавною посадою, своєрідним контрольним органом демократії. Спочатку обиралися 2 трибуни (за іншою версією – 4), а пізніше - 10. Як посадові особи вони не підлягали відповідальності, були недоторканними: людина, яка образила народного трибуна чи завдала йому шкоди, вважалася проклятою і опинялася поза законом.

Головними функціями народних трибунів були:

• 1) Захист інтересів плебеїв (ius auxilii – "право допомагати"). Трибун змушений був допомагати будь-якому громадянину своїм особистим втручанням проти кожного магістрати (intercessio), за винятком диктатора, на якого права інтерцесії не поширювалися. Він не міг покидати Рим більш ніж на 1 день, а двері його будинку завжди були відчинені.

• 2) З права допомоги виросло ще ширше право протесту проти розпорядження посадових осіб, рішення сенату і навіть пропозицій, які вносилися в народні збори, якщо трибуни вважали їх такими, що суперечили інтересам

плебеїв. Протест трибунів висловлювався проголошенням "veto" (забороняю), після чого відповідне розпорядження чи декрет призупинявся до того часу, поки народний трибун не зніме заборону. Правом "veto" володів кожний трибун, що гальмувало злагодженість дій колегії і досить часто призводило до зловживань.

3) Право застосовування заходів примусу щодо магістратів: від грошового штрафу до арешту магістрата (ins praensionis). У 151 та 138 pp. до н.е. застосування цього права було пов'язане зі скандалом: народні трибуни заарештували консулів, які призивали в армію впливових молодих юнаків, захищених від служби грізною трибунською забороною.

Спочатку трибуни мали право скликати лише плебейські збори, а коли межа між плебейськими і трибутними коміціями зникла, вони взяли активну участь у загальному законодавстві, отримали право входити в сенат і навіть скликати сенатські засідання (vas agendi сит patribus).

Таким чином, влада народних трибунів, на перших порах скромна, з часом виросла до значних масштабів. Вона була обмежена, по суті, лише правом інтерцесії колег і тим, що поширювалася лише на міську територію, а поза нею діяла тільки на відстані 1 римської милі (близько 1,5 км). Протест трибуна зберігав силу лише під час перебування цього трибуна на посаді.

Трибунат історично був органом римської демократії, особливо помітною була ця роль під час широкого народного руху. Але завдяки чисельності колегії (10 осіб) трибунат легко ставав об'єктом підкупу та інших впливів ворогів демократії. А в такому випадку право трибунської інтерцесії ставало джерелом великих зловживань. Наприкінці Республіки народний трибунат повністю виродився і став знаряддям боротьби окремих клік і органом військової диктатури.

Разом із трибунами була введена і посада плебейських едилів (aedes - храм, громадська споруда), які були спочатку помічниками народних трибунів. Із 366 р. до н.е., крім 2 плебейських едилів, стали обирати ще 2 курульних едилів лише з патриціїв. Але досить швидко вони склали єдину колегію з плебейськими едилами, а з охоронців храму богині Церери едилітет перетворився в поліцейську магістратуру.

Головними обов'язками едилів були:

• 1) cura urbis - відповідальність за порядок у місті та на його околицях на відстані 1 милі від міських стін (стежили за міськими будівлями, за чистотою вулиць і площ, за санітарним станом лазень);

• 2) cura annonae - турбота про продовольче постачання міста і контроль за ринками (боротьба із спекуляцією товарами першої необхідності, спостереження за якістю товарів на ринках, правильністю ринкових мір і ваг);

• 3) cura ludorum - турбота про влаштування громадських ігор. Тому на посади едилів обиралися багаті люди, які змушені були тратити власні гроші, щоб задовольнити смаки міського люду, завоювати симпатії виборців.

Едилам, у сфері їх поліцейських обов'язків, належало право юрисдикції. Вони, як і претори, при вступі на посаду опубліковували едикт, в якому викладали основи своєї майбутньої судової діяльності.

Найнижчою посадовою одиницею, з якої розпочинали свою кар'єру римляни, були квестори (quaestor - слідчий), які спочатку призначалися преторами і були їхніми помічниками. Але з часом квестори стали виконувати функції державних скарбників, а слідчі обов'язки відпали, перейшовши до постійних судових комісій. У V ст. до н.е. вибирали 2 квесторів, з 447 р. до н.е. трибутні коміції вибирають 4 квесторів, а з 409 р. до н.е. ця посада стала доступною плебеям. Поступово кількість їх постійно збільшувалася, дійшовши при Цезарі до 40. Обов'язки вони розподіляли між собою за жеребом.

Два квестори залишалися постійно в Римі і відали державною скарбницею (aerarium), що зберігалася у храмі Сатурна. Під їхнім наглядом були військові прапори і державний архів. Вони приводили до присяги магістратів, які вступали на посаду, а також виконували другорядні господарські функції.

Військові або провінційні квестори супроводжували полководців і намісників та відали господарською частиною армії, видачею платні, розподілом і продажем військової здобичі, провінційною скарбницею тощо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)
  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря