Вік наймолодших сенаторів приблизно відповідав віку квесторіїв (колишніх квесторів) - 27-30 років. При нормальному ході справ сенатор зберігав 'СВОЄ місце в курії пожиттєво. Лише гучний проступок чи злочин (особливо кримінальний) сенатора дозволяли цензорам обійти (praeterire) те чи інше ім'я сенатського списку. Низьке походження сенатора, якби на те була воля цензора, теж могло стати причиною для вигнання, але в тому разі, коли "вискочка" втрачав високе звання не за свою провину і без цензорського зауваження, цензор залишав йому зовнішні знаки сенатського титулу.
Цензорське зауваження карало такі серйозні огріхи, як розпуста, марнотратство, боягузтво на полі бою і т.п. Проте оцінка моральної шкоди повністю залежала від особистої думки цензора. Виправданий сенатор міг повернутися в курію, посівши (інколи повторно) посаду претора.
Сенатори відрізнялися від звичайних громадян і своєю одежею, і традиціями. Вони носили світлі тоги і володіли особливими розпізнавальними знаками - мали туніки-клавуси з широкими смугами, золоті обручки і високі чорні чобітки - перони, які складалися з сандалів і пасків, які облягали литку. Дружини і сини сенаторів теж володіли правом носіння золотих обручок, а діти красувалися із золотими медальйонами - буллами - і одягалися в тоги, оброблені по низу пурпуровою смужкою.
Сенатори користувалися рядом почесних і вигідних привілеїв. На коміціях вони мали своє особливе місце сенакул (senaculum), розміщений на схилі Капітолію до 145 р. до н.е. Оратори Форуму виголошували промови, повернувшись обличчям до сенакулу. На початку II ст. до н.е. були виділені сенатські місця на Мегалезійських і Римських іграх, пізніше - в театрі і циркові. Двічі на рік (13 вересня і 13 листопада) сенатори урочисто обідали на Капітолії за рахунок скарбниці. їхні поїздки в провінції у приватних справах оформлялися як державні відрядження - легацгі (legatio libera), і досить часто намісники на знак поваги до почесних гостей надавали в їхнє розпорядження лікторів. Сенатори звільнялися від громадських повинностей у своїх рідних муніципіях.
Курульні магістри мали певні пільги: у давнину вони приїжджали на колісниці в сенат; в епоху Пізньої республіки цей звичай зник. Під час сенатських дебатів магістрати-головуючі запитували думку сенаторів за рангами: спочатку зверталися до цензоріїв, потім – до консулярів, преторіїв, едиліціїв. Екскурульні магістрати утворювали нібито верхню палату курії, сенатори нижчого рангу називалися іноді "простими", "рядовими". Розповідаючи про втрати в битві при Каннах, Лівій називає спочатку екскурульних сенаторів, а потім – 80 інших членів курії [Історія Риму від заснування міста, XXII, 49, 16]. Суспільний престиж сенатора визначався поняттям "гідність" (dignitas), що підтверджувалося великими витратами на представництво. Кожний сенатор обов'язково мав будинок у Римі, розкішно приймав гостей, заводив достойний почет тощо. Наприклад, син Цицерона, який вчився у Греції, лише на кишенькові витрати отримував 100 тис. сестерцій щорічно.
Отже, сенат був вищим адміністративним органом Республіки, і водночас йому належав верховний контроль за всім життям держави.
Особливістю політичного життя Риму було те, що питання релігії не були відокремлені від політики. Всім вищим магістратам були властиві ті чи інші релігійні функції, оскільки жрецтва як особливого стану в Римі не існувало. Жрецькі колегії були свого роду магістратурами. Особливе значення мала колегія понтифіків, яка складалася з трьох, а потім шести чоловік. Особливо різнобічними були повноваження великого понтифіка (pontifex maximus). У регіональному відношенні він був pater familias всієї Римської держави. Він здійснював різні релігійні церемонії, давав поради магістратам з питань культу, відав календарем, вів щорічні записи. З усіх питань він радився з колегією понтифіків. Великий понтифік жив у будинку, який, за легендою, був палацом римського царя Нуми Пом- пілія (Regia). Понтифіки призначалися шляхом кооптації, а великий понтифік з кінця III ст. до н.е. обирався особливими комісіями. Окрім понтифіків, важливу роль у політичному житті Риму відігравали колегії жерців фламінів, феціалів і авгурів, про які розповідалося у попередній главі.
Великий понтифік
МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)“ на сторінці 6. Приємного читання.
