СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

Культура Античності

Полібій у VI книзі своєї "Всесвітньої історії" відзначає такі права консулів: вища адміністративна влада в цивільній сфері; право вносити в сенат і народні збори пропозиції: консули були авторами більшості сенатських постанов (consulta) і багатьох прийнятих народом законів (leges); всевладдя в справах щодо війни: проводили набір в армію, визначали покарання у військовому таборі, витрачали на свій розсуд відпущену їм військову скарбницю, розпоряджалися військовою здобиччю. Правда, кошти, що проходили через руки консулів, контролювалися їхніми скарбниками - квесторами, але, як правило, сенат не вимагав від полководців, які склали свої повноваження, фінансового звіту.

Вони проводили набори в армію, комплектували легіони, призначали частину військових трибунів, керували воєнними діями. Як носії цивільної влади (potestas), консули скликали сенат і народні збори, головували в них, вносили пропозиції і законопроекти, керували виборами посадових осіб, були головними виконавцями постанов сенату і народу, турбувалися про внутрішню безпеку, відали деякими святами тощо.

Вони обиралися центуріатними коміціями на 1 рік, і їхніми іменами позначався рік за формулою: "В консульство такого-то і такого-то", тому консули були епонімними магістратами. До середини II ст. до н.е. вони вступали на посаду 1 березня, а після цього - 1 січня. Консули мали право протесту проти дій іншого. Але для деяких вимагали одноосібного керівництва (наприклад, головування в коміціях), питання вирішувалося жеребом чи полюбовною згодою. Під час воєнних дій один консул відправлявся на театр бойових дій, а другий залишався в Римі. У разі, коли на фронтах повинні були діяти обидві консульські армії (два легіони), між консулами проводився розподіл районів воєнних дій шляхом жеребкування або на розгляд сенату. Область, яку отримував консул для самостійних воєнних і взагалі службових дій, називалася провінцією (provincia). Коли консульські війська діяли спільно, вони командували навперемінно, змінюючись щоденно.

За законами Ліцинія - Секстія (367 р. до н.е.), один консул став обиратися з плебеїв. На знак вищої влади попереду консула йшли 12 лікторів, які несли в руках пучок лозин {fasces), а за межами міста, де консули володіли необмеженою владою, включаючи питання життя і смерті римського громадянина, у фасти вкладалися сокири. У самому Римі права консулів обмежувалися певними нормами.

Від 366 р. до н.е. патриції добилися того, що на центуріатних коміціях стали обирати одного претора з патриціїв (praetor - ватажок), який мав imperium minus і був молодшим колегою {collega minor) консулів, їхнім заступником. Головним обов'язком преторів була охорона порядку в місті (custodia urbis), а звідси випливала цивільна і кримінальна юрисдикція, що стала основною компетенцією претора. Спочатку обирали одного претора, посада якого стала доступною плебеям з 337 р. до н.е. Щорічно з 242 р. до н.е. стали обирати двох преторів: міського (praetor urbanus) та іноземного (praetor peregrinus) – "претора для іноземців", який відав судовими справами між римськими громадянами та іноземцями. Внаслідок зростання кількості провінцій збільшувалася і кількість преторів, дійшовши до середини І ст. до н.е. до 16.

Основною їхньою функцією було ведення судочинства. У цивільних справах вони допускали сторони до участі в процесі, призначали суддів, давали їм вказівки (так звані "формули"), а в кримінальних – головували в судових комісіях. Вступаючи на посаду, претори опубліковували едикт (edictum praetorium), в якому вказували ті основні правові норми, яких вони будуть дотримуватися в галузі судочинства. Саме преторські едикти стали важливим джерелом римського права.

Претори вважалися важливими магістратами після консулів, тому у разі відсутності в Римі одного з консулів його замінював претор (звичайно міський). У виняткових випадках сенат доручав одному з преторів (зазвичай іноземному) військове командування. Відбувши на посаді рік, претори отримували в управління провінції зі званням пропреторів (propraetores - заступника претора).

Попереду преторів йшли 6 лікторів, а в тих випадках, коли претор вів судовий процес у Римі, при ньому перебували 2 ліктори.

Із 433 р. до н.е. центуріатними коміціями стали обиратися надзвичайно авторитетні і поважні магістрати. їхня посада була невідповідальною і називалася "священною магістратурою" (sanctissimus magistratus). Згідно з традицією, цензорів обирали з колишніх консулів. Вони обиралися кожні 5 років, але займали свою посаду лише 18 місяців. В обов'язки цензорів входили:

• 1) проведення перепису населення, встановлення цензу (census) та розподіл громадян по центуріях і трибах;

• 2) складання списків сенаторів (lectio cenatus), згідно із законом Овінія від 312 р. до н.е.;

• 3) спостереження за мораллю громадян (cura morum);

• 4) керівництво державним майном і громадськими роботами;

• 5) участь у визначенні розмірів податків.

Перепис громадян проводився раз на 5 років. Цензори на Марсовому полі шляхом особистого опитування глави кожного сімейства отримували свідчення про їхні імена, вік, найближчих родичів, місце проживання та майно. На цій основі складали списки громадян по трибах і центуріях. Нагляд за моральністю громадян проявлявся у покаранні таких проступків, як погане поводження з дітьми, нешанування родичів, пияцтво, розкіш, марнотратство тощо. У таких випадках цензори могли видавати едикт (edicta censorial), наприклад, проти розкоші, накласти на винного надзвичайний податок, виключати з сенату та триби, перевести з сільської триби у міську, винести зауваження (nota censoria) і т.п.

У фінансовій сфері цензори здавали з торгів на 5-річний термін збір прибутків із державного майна (наприклад, орендної оплати з громадської землі), збір прикордонних мит, податків з провінцій тощо. Вони також здавали на відкуп підрядникам громадські роботи (будівництво доріг, водопроводів тощо), постачання різних речей, необхідних державі.

Посада цензора стала доступною плебеям 351 р. до н.е. Згідно із законом 339 р. до н.е. Публія Ділона, один із цензорів обов'язково повинен бути плебеєм. Рішення цензорів не могли бути опротестовані народними трибунами. Влада їхня позначалася як potestas, і їм не присвоювався imperium, тобто вони не мали права командувати військом. Але на посаду цензора завжди обирали видатних людей, тому ця посада отримала велике значення в політичному житті Риму.

Встановлення цензу

Встановлення цензу

Жертвопринесення на честь Марса. Зліва - зображення Марса, справа (в тозі) – цензор

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)
  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря