Розділ «35»

Теорія М-брани намагається дати докладне космологічне пояснення. М-брана — це скорочення від «мембрана». Теоретики вважають, що Всесвіт, який ми сприймаємо, обмежений чимось на зразок мембрани простору й часу. Звичайно проводять аналогію, що наша галактика схожа на піну на ставку — такий шар існування, який плаває в чомусь значно більшому. Усе, що існує, зокрема наші тіла, перебувають у нашій M-брані, ніби в пастці, але сила тяжіння може проникнути до чогось більшого або непомітно вплинути на власне фізичне явище. Інші М-брани, інші виміри, інші царства — можете називати їх, як хочете, — можуть бути поряд із нами, але ми не завжди про них знаємо. Це тому, що ні світло, ні звук, ні радіоактивність не можуть вивільнитися з власного виміру.

Чорний кіт підійшов до Ландквіста, і старий почухав тварину за вухом.

— Це і є та теорія, принаймні в дуже спрощеній формі. І вона була в мене в голові, коли я поїхав до Нью-Йорка на лекцію, яку читав чернець із Тибету. Я там сидів, слухав, як він розповідає про шість царств буддистської космології, і зрозумів, що він описує М-брани — різні виміри та бар’єри, що їх розділяють. Але є одна велика різниця: мої колеги з Прінстона і не уявляють собі, що можна проникнути в інші світи. А для Мандрівника це цілком можливо. Тілу важко це зробити, але Світлу — ні.

Ландквіст відкинувся назад на стільці й усміхнувся своїм гостям.

— Зв’язок між духовністю й фізикою спонукав мене подивитись на науку по-новому. Ми просто зараз розбиваємо атоми й розрізаємо хромосоми. Ми йдемо на дно океану й заглядаємо до космосу. Але насправді ми не досліджуємо те, що перебуває всередині нашого черепа, хіба що поверхнево. Люди використовують машини відображення магнітного резонансу й застосовують комп’ютери, щоб досліджувати мозок, але це все психологічні дрібниці. Ніхто, здається, не розуміє, яким величезним є потенціал нашої свідомості. Вона пов’язує нас з рештою Всесвіту.

Річардсон оглянув кімнату й помітив, що на шкіряній папці, опухлій від аркушів розмальованого паперу, сидить смугастий кіт. Щоб не турбувати Ландквіста, він підвівся й зробив кілька кроків до столу.

— Отже, ви почали свій експеримент?

— Так. Спочатку в Прінстоні. Потім я вийшов на пенсію і переїхав сюди, щоб заощадити гроші. Не забувайте, я хімік, а не фізик. Отже, я вирішив шукати речовину, яка визволить наше Світло з тіла.

— І ви склали формулу...

— Це не рецепт торта! — У голосі Ландквіста вчувалось роздратування. — ЗВЗ — жива істота. Новий рід бактерій. Коли ви проковтнете рідкий розчин, бактерія абсорбується у вашій нервовій системі.

— Звучить небезпечно.

— Я приймав ЗВЗ десятки разів.. Але ще пам’ятаю, що мені треба викидати консервні банки щосереди й платити за електрику.

Смугастий кіт занявкав і підійшов до Річардсона, коли той наблизився до столу.

— І ЗВЗ дає вам змогу бачити різні царства?

— Ні. Саме це у вас і не вийде. Ви можете проковтнути все, що захочете, але це не перетворить вас на Мандрівника. Подорож дуже коротка, короткий контакт замість справжнього приземлення. Ви залишитесь там на час, достатній для того, щоб побачити одне чи два зображення, а потім вам доведеться повернутись.

Річардсон розкрив папку й поглянув на розкреслені графи й недбалі помітки.

— А якщо ми візьмемо вашу бактерію й комусь її віддамо?

— Почувайтеся як удома. Кілька бактерій у чашці Петрі просто перед вами. Але ви тільки змарнуєте свій час. Як я вже казав, це не спрацює. Ось чому я почав давати ЗВЗ юнакові на ім’я Півс Ромеро, який згрібав сніг лопатою коло мого в’їзду. Я думав, що, мабуть, з моєю свідомістю щось не так. Можливо, інші можуть, прийнявши ЗВЗ, переходити до інших світів. Але не я. Щоразу, коли Півс повертався до мене, я наполягав на тому, щоб він докладно про все мені доповідав. У людей були видіння іншого світу, але вони не могли там залишитись.

Річардсон узяв зі столу чашку Петрі. Синьо-зелена бактерія утворила граційно вигнуту лінію в агаровому розчині.

— Це воно і є?