Розділ «20»

айя зняла свій одяг, заплямлений кров’ю, і запхала його до пластикового пакета для сміття. Два трупи лежало лише за кілька футів від неї, і вона намагалась не думати про те, що сталося. «Залишайся в теперішньому часі, — сказала вона собі. — Зосередься на кожному русі». Учені й поети писали про минуле: захоплювались ним, нудьгували за ним, шкодували про нього, — але Шин навчив дочку не звертати на це уваги. Сам клинок меча у мить, коли розсікав повітря, був досконалим витвором мистецтва.

Пастух пішов, щоб зустрітися з якимось Прітчеттом, але він міг повернутися в будь-який момент. Майя хотіла залишитись і вбити зрадника, але її найголовнішою метою було вистежити Ґабріела та Майкла Корріґанів. «Мабуть, їх уже схопили, — подумала вона. — Або, можливо, у них немає сили Мандрівників». Відповісти на ці запитання можна було лише в один спосіб — якнайшвидше знайти братів.

Майя дістала з валізи запасний одяг і вбралась у джинси, футболку та блакитний бавовняний светр. Вона нарізала смужок із пластикового пакета, обмотала ними руки, подивилась на пістолети Боббі Джея й обрала невеличкий автомат німецького виробництва з кобурою. Бойовий кулемет дванадцятого калібру з руків’ям у формі пістолетного й складаним прикладом був у довгій металевій валізі, і вона вирішила взяти її з собою. Приготувавшись, щоб піти, вона кинула стару газету на закривавлену підлогу та, стоячи на ній, обшукала кишені братів. У Тейта було сорок доларів і три пластикові флакони, наповнені кристалічним кокаїном. Боббі Джей мав при собі понад дев’ятсот доларів, обмотаних гумовою стрічкою. Майя взяла гроші й залишила наркотики поруч із тілом Тейта.

Узявши валізу з кулеметом та інше спорядження, вона вийшла через запасний вихід, пройшла кілька кварталів на захід і кинула закривавлений одяг до смітника. А тепер дівчина стояла на бульварі Лінкольна, вулиці з чотирма смугами руху, де розташовувалось багато меблевих крамниць та ресторанів швидкого харчування. Було жарко, і вона почувалася так, ніби по її шкірі ще текла кров.

У Майї в резерві була лише одна запасна контактна особа. Кілька років тому Лина, щоб одержати фальшиві паспорти й кредитні картки, побував в Америці. Він підтримував поштовий зв’язок із чоловіком на ім’я Томас, який жив у Гермоза-Біч.

Вона викликала таксі через платний телефон. Водій був літнім сирійцем, який ледве говорив англійською. Він відкрив в атласі одну з мап, довго роздивлявся, а потім сказав, що може відвезти її за цією адресою.

Гермоза-Біч був невеличким містечком на півдні від лос-анджелеського аеропорту. У його центрі розкинулась площа для туристів з ресторанами та барами, але більшість будинків були одноповерховими котеджами за кілька кварталів від океану. Таксист двічі плутав дорогу. Він зупинявся, знову проглядав атлас і нарешті зміг знайти будинок на Сі-Бриз-лейн. Майя заплатила водієві й простежила поглядом, як таксі зникає з очей. Можливо, Табула вже в будинку і чекають на неї.

Вона піднялась сходами на ганок і постукала в двері. Їй не відчинили, але вона чула, що на подвір’ї за будинком грає музика. Майя відчинила бокові ворота й опинилася в проході між будинком і бетонною стіною. Щоб обидві її руки були вільними, вона залишила всі свої валізи біля воріт. Автомат Боббі Джея у гнучкій кобурі був прив’язаний паском до лівого зап’ястя. Футляр з мечем висів на її плечі. Майя зробила глибокий вдих, морально приготувалась до битви й пішла вперед.

Біля стіни росло кілька сосен, решта подвір’я була не засаджена рослинністю. Хтось виконав неглибоку яму в пісковому грунті та закрив її п’ятифутовою плетеною банею з палиць, зв’язаних мотузкою. Портативний радіоприймач грав музику в стилі «кантрі-енд-вестерн», а чоловік, оголений до пояса, накривав баню клаптями дубленої шкіри, пофарбованої начорно.

Чоловік побачив Майю і відірвався від роботи. У нього було довге чорне волосся й обвислий живіт. Корінний американець. Коли він усміхався, було видно щілину між його кутніми зубами.

— Це на завтра, — сказав він.

— Перепрошую...

— Я змінив дату церемонії у вігвамі на честь важкої праці. Усі постійні відвідувачі одержали електронні листи, а ви, я думаю, подруга Річарда.

— Я шукаю когось на ім’я Томас.

Чоловік нахилився й вимкнув радіо.

— Це я. Я Томас, Що Ходить По Землі. А з ким я говорю?

— Джейн Стенлі. Я тільки-но прилетіла з Англії.

— Якось я був у Лондоні і виступав там з доповіддю. Деякі люди питали, чому я не ношу пір’я у волоссі.— Томас сів на дерев’яну лавку й почав натягати футболку. — Я сказав, що я з племені абсарока, людей птаха. Ви, білі, називаєте нас племенем гав. Щоб бути індіанцем, мені немає потреби скубти орла.

— Мій друг розповів мені, що ви дуже багато знаєте.