Розділ «58»

лукаючи темним містом, Ґабріел нарешті знайшов вихід із цього царства. Тепер він почувався так, ніби лежав на дні глибокої калюжі, дивлячись на її поверхню з мерехтливим світлом. Повітря в легенях тягло його нагору — спочатку повільно, а потім швидше. За кілька футів від поверхні, він відчув, що повертається у своє тіло.

Мандрівник розплющив очі і зрозумів, що лежить не на розкладачці у загальній спальні церковного табору. Його, прив’язаного пасками до лікарняної каталки, везли довгим коридором з точковими лампами. Нефритовий меч у піхвах лежав у нього на грудях.

— Де?.. — прошепотів Ґабріел. Але його тіло було холодним, йому було важко говорити. Раптом каталка зупинилась, і на нього глянули два обличчя — Віккі Фрезер і якийсь літній чоловік у білому лабораторному халаті.

— Ласкаво просимо назад, — сказав літній чоловік.

Віккі занепокоєно подивилась на Ґабріела й торкнулася його руки:

— З тобою все гаразд? Ти мене чуєш?

— Що сталося?

Віккі та незнайомець у халаті повезли каталку до кімнати з порожніми клітками для тварин і розв’язали паски. Коли Ґабріел сів і спробував рухатися, Віккі пояснила, що Табула раптово напали на Аркадію і привезли їх до центру досліджень у Нью-Йорку. Чоловік у білому халаті — це невролог Філліп Річардсон. Він визволив Віккі з замкненої кімнати, а потім вони знайшли Ґабріела.

— Я справді не планував цього. Це щойно сталося. — Голос доктора Річардсона був і зляканим, і веселим. — За вами наглядав охоронець, але його відкликали. Очевидно, хтось нападає на дослідницький центр...

Віккі пильно подивилась на Ґабріела, намагаючись оцінити його силу.

— Доктор Річардсон думає, що ми зможемо виїхати звідси в одному з ремонтних фургонів, якщо дістанемось підземної стоянки.

— А що буде потім? — запитав Ґабріел.

— Я розгляну будь-яку ідею, — відповів Річардсон. — У мене є старий друг із коледжу, він живе на фермі в Канаді, але перетнути кордон, мабуть, буде важко.

Підвівшись, Ґабріел відчув слабкість у ногах, але тепер його розум був ясним і зосередженим.

— Де мій брат?

— Не знаю.

— Нам треба його знайти.

— Це буде надто небезпечно, — сказав Річардсон. — За кілька хвилин персонал дізнається, що ви з Віккі зникли. Ми не можемо з ними боротись. Це неможливо.

— Доктор Річардсон має рацію, Ґабріеле. Мабуть, ми зможемо повернутись пізніше й урятувати твого брата. Але зараз нам треба тікати.