Розділ «14»

ітак мчав за темрявою, прямуючи на захід через Сполучені Штати. Коли бортпровідники ввімкнули світло, Майя відсунула маленьку пластикову віконницю й пильно подивилась у вікно. Яскрава лінія сонячного світла на східному горизонті освітлювала пустелю, що лежала внизу. Літак пролітав над Невадою чи Аризоною — вона не була цілком певна, де саме. У маленькому містечку горіли вогники. Далеко внизу по землі повзла темна лінія річки.

Майя відмовилась від сніданку й безплатного шампанського, але взяла гарячу грінку з запеченими суницями та вершками. Вона ще пам’ятала, як мати пекла грінки до полуденного чаю. Це був єдиний час удень, коли Майя почувалася звичайною дитиною, котра сидить за маленьким столиком і читає смішні історії, доки мати метушиться на кухні. Індійський чай, до якого додавали багато вершків і цукру. Риба, порізана на шматочки. Рисовий пудинг. Тонкі тістечка.

Коли до кінця польоту лишилась година, Майя вийшла в туалет і зачинила двері. Вона відкрила паспорт, яким користувалася, прикріпила його до дзеркала й порівняла зображення на фотокартці з тією зовнішністю, яка в неї була зараз. Тепер Майїні очі були карими завдяки спеціальним контактним лінзам. На жаль, літак покинув Гітроу три години тому, і її препарати для обличчя поступово втрачали ефективність.

Вона відкрила гаманець, дістала шприц і розбавлені стероїди, якими користувалася для зміни зовнішності. Стероїди були замасковані як запас інсуліну, а спорядження дівчини містило в собі лист, який мав вигляд офіційного листа від лікаря, де стверджувалось, що вона хвора на діабет. Дивлячись на своє обличчя в дзеркалі, Майя встромила голку глибоко в м’язи щоки й упорснула півшприца.

Закінчивши зі стероїдами, вона наповнила раковину водою, вийняла з гаманця пробірку й кинула щит для пальця в холодну воду. Желатиновий щит був сірувато-білим, тонким і крихким; він нагадував шматок кишки тварини.

Майя вийняла з гаманця флакон, що скидався на флакон парфумів, і приснула клеєм на лівий вказівний палець. Потяглась до води, встромила палець у щит і швидко забрала руку. Щит накрив лінії пальців іншими лініями, які розпізнає електронний сканер для емігрантів. Доки літак не приземлився, вона за допомогою пилочки зчистить частину щита, яка вкриває її ніготь.

Майя почекала дві хвилини, доки перший щит висохне, а потім відкрила другу пробірку зі щитом для правого вказівного пальця. Літак потрапив у зону турбулентності, і його почало кидати в повітрі. У туалеті загорівся червоний попереджувальний напис: БУДЬ ЛАСКА, ПОВЕРТАЙТЕСЯ НА СВОЄ МІСЦЕ.

«Зосередься, — сказала собі Майя. — Тобі не можна помилятись». Коли дівчина встромила палець у щит, літак нахилився вперед, і вона розірвала крихкий пігментний фотопапір.

Майю відкинуло на стіну. Її нудило. У неї був лише один запасний щит, і якщо він не спрацює, тоді, як тільки вона прилетить до Америки, її напевне заарештують. Табула, вочевидь, здобули відбитки її пальців, коли вона працювала у дизайнерській фірмі в Лондоні. Їм буде легко ввести в імміграційний комп’ютер у Сполучених Штатах неправдиву інформацію, яку буде пущено в хід зі скануванням відбитків пальців. Підозріла особа. Зв’язок із терористами. Затримати негайно.

Майя відкрила третю пробірку і кинула свій єдиний запасний щит у воду. Вона ще раз приснула клеєм на правий вказівний палець, а потім глибоко вдихнула й опустила руку до води.

— Пробачте! — Бортпровідниця стукала у двері туалету. — Будь ласка, негайно повертайтеся на місце!

— Тільки одну хвилину.

— Пілот увімкнув сигнал небезпеки! Правила вимагають, щоб усі пасажири повернулися на свої місця!

— Мене... мене нудить, — сказала Майя. — Дайте мені одну хвилину. Ось і все.

Її шия вкрилася потом. Цього разу Майя вдихнула повільно, наповнюючи легені повітрям, а потім встромила палець у щит і витягла руку з води. Желатиновий щит, іще мокрий, виблискував на її пальці.

Бортпровідниця, літня жінка, люто дивилась на Майю, доки та поверталась на місце.

— Хіба ви не бачили сигналу?

— Пробачте мені, — прошепотіла Майя, — але мене нудить. Я впевнена, що ви мене зрозумієте.

Літак знову стрибнув, коли вона застібнула прив’язний пасок і подумки підготувала себе до битви. Арлекіна, який уперше прибував до незнайомої країни, звичайно зустрічає місцева контактна особа, яка передає гроші, вогнепальну зброю та документи для ідентифікації. Майя носила з собою меч і ножі, які були сховані у штативі камери. І зброю, і штатив виготовив у Барселоні один каталонець. Він мав звичку все перевіряти власним рентгенівським апаратом.