енгальська весільна крамниця була розташована на південному кінці Брик-лейн. Пройшовши повз золоті сарі та рожеві прикраси для вечірки, заходиш до таємної лабораторії, де можна засісти за Інтернет і за тобою не будуть стежити. Майя надіслала закодовані повідомлення Липі та Благословенний Матері. Використовуючи кредитну картку власника крамниці, вона помістила електронні оголошення про смерть батька до «Ле Монд» та «Айриш таймс»:
Ар. Ле Кінн, засновник «Шип Секюріті ЛТД», помер у Празі від раптової хвороби. Підприємство успадкувала його дочка Майя. Замість квітів надішліть внесок на Фундацію Мандрівників.
Пізніше того ж дня вона дістала відповідь на дошці Арлекінів, цегляній стіні біля Голборнської станції, де можна написати повідомлення карлючками, як графіті. Хтось намалював помаранчевою крейдою лютню Арлекіна та написав кілька чисел і такі слова: П’ять/Шість/Кущ/Зелений. Розшифрувати це було легко. Числа містили в собі час і дату. Місцем зустрічі був будинок № 56, Зелений кущ Пастуха.
* * *Майя сховала пістолет у кишені плаща й повісила футляр з мечем через ліве плече. Будинок 56, Зелений кущ Пастуха, виявився непопулярним кінотеатром, що стояв на вузькій вуличці поряд з кінотеатром «Імперія». Сьогодні показували китайський фільм про кунґ-фу та документальний фільм про подорожі під назвою «Провансаль: країна чаклунів».
Майя купила квиток у сонної дівчини в будці. Хтось недбало намалював три з’єднані арлекінські діаманти біля входу до другого кінотеатру. Дівчина ввійшла до зали, попрямувала до третього ряду й побачила, що там спить п’яниця. Коли погасили світло й почався фільм, голова п’яниці гепнулась назад і він захропів.
Фільм не мав нічого спільного з сільською Францією. Під скрипучий запис пісні Джозефін Бейкер «J’ai deux amours» на екрані показували відзняті новини та історичні фотографії, узяті з інтернету. Будь-який громадянин, що зайшов сюди, вирішив би, що цей фільм — візуальна тарабарщина, суміш не пов’язаних одне з одним зображень болю, пригноблення й жаху. Тільки Майя розуміла, що фільм виразно представляє арлекінське бачення світу. Загальноприйнята історія, подана в підручниках, була ілюзією. Насправді лише Мандрівники могли змінити світ, але Табула хотіли знищити їх.
Упродовж тисячоліть королі та релігійні лідери вбивали Мандрівників. Мандрівник з’являвся у традиційному суспільстві й висловлював свій погляд на світ, який кидав виклик тим, хто був при владі. У цієї людини з’являлися послідовники, а потім її знищували. Поступово правителі навчилися діяти згідно зі «стратегією короля Ірода». Якщо Мандрівники складали більшість у якійсь етнічній або релігійній групі, владні структури вбивали кожного з цієї групи.
В епоху пізнього Відродження невелика група людей, які називали себе Братами, почала організовувати ці напади. Використовуючи багатство та зв’язки, Брати могли вбивати Арлекінів або вистежувати Мандрівників, які втекли до інших країн. Брати були на службі королів та імператорів, але самі вони вважали себе вищими за світські вияви влади. Найбільше вони цінували стабільність і покору, упорядковане суспільство, де кожен знає своє місце.
У вісімнадцятому столітті британський філософ Джеремі Бейтам спроектував Паноптикон, зразкову в’язницю, де один наглядач міг контролювати сотні в’язнів, які його не бачили. Брати використовували проект в’язниці Паноптикон як теоретичне підґрунтя своїх ідей. Вони вважали, що знищення Мандрівників уможливить контроль за цілим світом.
Незважаючи на те що в Табула були гроші та влада, Арлекіни впродовж століть успішно захищали Мандрівників. Поява комп’ютерів і посилення влади Великої машини змінило все. Нарешті в Табула з’явились засоби вистежувати й ліквідувати ворогів. Після Другої світової війни у світі було приблизно два десятки відомих Мандрівників. А тепер не стало жодного, і кількість Арлекінів зменшилась до жменьки борців. Хоча Брати залишились у тіні, вони були достатньо впевненими в собі, щоб заснувати суспільну організацію під назвою Вічнозелений фонд.
Будь-якого журналіста чи історика, який починав досліджувати легенди про Арлекінів і Мандрівників, попереджували чи звільняли. Веб-сайти про Мандрівників заражали комп’ютерними вірусами, які виходили з-під контролю та руйнували решту системи. Комп’ютерні спеціалісти, які входили до складу Табула, нападали на офіційні веб-сайти, а потім фабрикували фальшивки, які пов’язували теорії про Мандрівників із сектами, НЛО та книгою Апокаліпсиса. Звичайні громадяни чули плітки про таємний конфлікт, але в них не було засобів дізнатись, чи це правда.
* * *Джозефін Бейкер і далі співала. П’яниця продовжував хропіти. На екрані показували вбивства. Майя дивилась матеріал телевізійних новин про чиновників високого рангу різних держав. Усі вони були літніми людьми з мертвими очима й самовдоволеними усмішками. Їм підкорялись війська та поліцейські. Це були Брати або їхні прихильники. «Ми програли, — подумала Майя. — Програли назавжди».
Коли минуло десь півфільму, до зали ввійшли чоловік і жінка. Вони сіли в передньому ряді. Майя витягла автомат з кишені плаща і зняла запобіжник. Вона приготувалася захищатись, але чоловік розстібнув змійку на штанах, а проститутка нагнулася над підлокітником, щоб його обслужити. Пісні Джозефін Бейкер і вбивства Мандрівників на екрані ніяк не впливали на п’яницю, але тепер він прокинувся й помітив непроханих гостей.
— Як вам не соромно! — казав він, ковтаючи слова. — Ви ж знаєте, що для цього є спеціальні місця!
— Забирайся звідси, — відповіла жінка, розпочавши гучну суперечку, яка закінчилась тим, що парочка вийшла, а п’яниця пішов за ними назирці.
Майя сиділа в кінотеатрі сама. Показ фільму зупинили на кадрі, де президент Франції тисне руку американському державному секретареві. Коли двері проекційної будки зі скрипом відчинилися, дівчина підвелась, підняла автомат і приготувалася стріляти. З будки вийшов високий огрядний чоловік з поголеною головою і спустився короткими сходами. У нього, як і в Майї, через плече висів меч Арлекіна в металевому тубусі.
— Не стріляй, — сказав Липа. — А то зіпсуєш мені настрій на цілий день.
Майя опустила зброю.
— Ці люди працюють на тебе?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мандрівник » автора Джон Твелф Гоукс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „11“ на сторінці 1. Приємного читання.