Розділ «38»

ільшу частину заскленого балкону, який тягнувся всередині «могили», використовували техніки, але до північного боку будинку можна було ввійти лише через двері під охороною. Ця приватна територія стеження була прикрита килимом, у ній були розбірна кушетка й підлогові лампи з нержавіючої сталі. Маленькі чорні столики й замшеві крісла з прямими спинками стояли біля вікон.

Кеннард Неш сидів сам за одним з чотирьох столів, а його охоронець, колишній перуанський полісмен на ім’я Рамон Веґа, налив у келих «Шардоне». Одного разу Рамон убив п’ятьох гірників, що видобували мідь, — у них вистачило розуму організувати страйк. Але Неш його цінував за те, що він був умілим слугою та офіціантом. — Що на обід, Рамоне?

— Лосось. Картопляне пюре з часником. Зелені боби й мигдаль. Їжу принесуть з адміністративного корпусу.

— Чудово. Переконайся, що їжа не вистигне.

Рамон повернувся до приймальні біля дверей безпеки, а Неш попивав вино. Одним з уроків, які Неш засвоїв упродовж двадцяти двох років в армії, було те, що офіцерам треба триматись на відстані від тих, кого завербували до військової служби. Ти їхній начальник, а не друг. Коли він працював у Білому домі, персонал виконував ту саму процедуру. Раз на кілька тижнів президент виходив з ізоляції, щоб подати м’яча під час гри в бейсбол або запалити вогні Національної різдвяної ялинки, але більшу частину часу його захищали від небезпечної хаотичності непередбачених подій. Хоча Неш був військовим, він особливо застерігав президента проти відвідування похорону будь-якого солдата. Мабуть, там буде плакати й голосити емоційно неврівноважена дружина. Можливо, мати кинеться на труну, а батько вимагатиме відповісти йому, чому загинув його син. Філософія Паноптикону навчила Братів, що справжня влада ґрунтується на контролі й передбачуваності.

Оскільки проект переходу мав непередбачуваний результат, Неш не поінформував Братів, що експеримент насправді триває. Просто було надто багато змінних величин, які вели до успіху. Усе залежало від Майкла Корріґана, молодого чоловіка, що лежав на столі посередині «могили». Більшість юнаків і дівчат, які приймали ЗВЗ, потрапили до психіатричних клінік. Доктор Річардсон шкодував, що не може правильно встановити дозу наркотику чи передбачити, як він подіє на потенційного Мандрівника.

Якби це була військова операція, Неш поклав би цілковиту відповідальність на старшого офіцера, а сам тримався б подалі від поля битви. Було легше уникнути зауважень, якщо ти не на тій самій території. Неш знав це головне правило — і виконував його протягом усієї кар’єри, але він вважав неможливим перебувати осторонь центру досліджень. Намір створити квантовий комп’ютер, проектування «могили» та спроба навчити Мандрівника переходити — це все були його ідеї. Якщо проект переходу матиме успіх, Неш змінить напрям історії.

Віртуальний Паноптикон уже контролював робочі місця. Попиваючи вино, Кеннард Неш дозволив собі радість спостерігати за всім. У Мадриді комп’ютер рахував кількість ударів по клавішах, коли стомлена молода жінка вводила інформацію про кредитні картки. Комп’ютерна програма, що перевіряла її роботу, створила годинний графік, який показував, чи вона виконала свою норму. Їй автоматично надсилали повідомлення: «Гарна робота, Маріє» або «Я занепокоєний, міс Санчез. Ви відстаєте». І молода жінка схилялася над клавіатурою та набирала швидше, ще швидше, щоб не втратити роботи.

Лесь у Лондоні камера стеження фокусувалася на обличчях у натовпі, перетворюючи людську істоту на низку чисел, яку можна порівняти з оцифрованими файлами. У Мехіко й Джакарті електронні вуха підслуховували телефонні розмови. Постійне спілкування через Інтернет теж перевіряли. Урядові комп’ютери знали, що в Денвері хтось купив книжку, а в Брюсселі в той самий час у бібліотеці взяли іншу книжку. Хто купив одну книжку? А хто читає іншу? Дізнатись імена. Перехресне посилання. Зробити ще одну спробу. День за днем Віртуальний Паноптикон спостерігав за своїми в’язнями, ставши частиною їхнього світу.

Рамон Веґа прослизнув у кімнату й злегка вклонився. Неш подумав, що з обідом щось не так.

— Біля дверей містер Бун, генерале. Він каже, що ви хотіли його бачити.

— Так, звичайно. Скажи йому, щоб негайно заходив.

Кеннард Неш знав, що якби він зараз сидів у Кімнаті правди, кора його головного мозку зліва загорілась би червоним кольором брехні. Він недолюблював Натана Буна й нервував у його присутності. Буна найняв попередник Неша, і він дуже багато знав про внутрішню діяльність Братів. Протягом останніх кількох років Бун установив власні окремі стосунки з іншими членами виконавчої комісії. Майже всі Брати вважали Буна сміливим і винахідливим — чудовим керівником органів безпеки. Неша непокоїло, що він не мав права на цілковитий контроль над діяльністю Буна. Нещодавно він дізнався, що керівник органів безпеки не послухався його прямого наказу.

Рамон супроводив Буна до балкона, а потім залишив наодинці з генералом.

— Ви хотіли мене бачити? — запитав Бун. Його ноги були на ширині плечей, а руки за спиною.

Формально Неш тут начальник, керівник, але обидва знали, що Бун без перешкод може перетнути кімнату й зламати генералові шию.

— Сядьте, містере Бун. Хочете «Шардоне»?

— Не зараз. — Бун підійшов до вікна й подивився на операційний стіл. Анестезіолог прикріплював давач серця до грудей Майкла. — Як усе відбувається?

— Майкл у стані трансу. Слабкий пульс. Нечасте дихання. Сподіваюсь, він став Мандрівником.